Глава 2

Повернулась Марина додому сама не своя. Наче все почало складатися якнайкраще, але щось її муляло і ніяк не виходила з голови мідна каблучка. Здається, чула раніше про таке, чи читала, але де саме? В “Битві екстрасенсів”? В серіалі “Сліпа”? А може у бабусі в селі, коли підслуховувала розмови дорослих? Почала пригадувати, чи не попереджали її про таке в дитинстві? Казали: не можна приносити знайдені копійки, бо будеш плакати, не проходь під “відьминими воротами”, краще не вбивай павука, в розбите дзеркало не дивися… Аж голова розболілася від тих думок! 

Щоб не про що не думати, Марина запаслася смаколиками та вирішила на ніч дораму подивитись Але й тут на неї чекало щось містичне, бо головний герой виявився не просто найкращим кардіохірургом, а лікарем-привидом. На п’ятій серії очі в самі собою закрилися і дівчина поринула у солодкий сон. 

Спочатку наснилося щось навіть приємне, а потім вона раптом побачила ту саму стару з підземки, але цього разу вони були в напівтемній кімнаті зі раритетними меблями, килимом на стіні та старовинним годинником. 

-Розповідай, люба, навіщо ти прийшла? Хочеш, щоб я тобі поворожила?

Не чекаючи відповіді, стара витягнула з-під скатертини потерту колоду карт та почала розкладати. При цьому вона причмокувала беззубим ротом та хитала головою, від чого ставало зовсім недобре. 

-Бачу-бачу! Тебе зурочили ще в материнській утробі, ти на себе забрала гріхи за всю родину, от і мучишся тепер. Якщо до двадцяти одного року закляття не зняти - ніколи щасливою не будеш! Діточок не колихатимеш, чоловіки від тебе сахатимуться, друзі відвернуться, бачу бідність на лихо! Але ти не бійся! - вона впіймала Марину за руку, коли гостя хотіла тікати, щоб не слухати цю навіжену. - Я тобі допоможу! Хоча справа це непроста і дорого буде коштувати! 

-А що треба зробити? 

Маринка навіть голосу свого не впізнала і вже почала здогадуватись, що бабця забажає її душу.  Тим більше завтра день такий - вся нечисть сили набирається! Але стара не одразу відповіла, тихенько щось пробурмотіла собі під носа і з цих слів розібрати можна було лише”оця вже молодь” та “в наші часи”.

-Подарую я тобі мідну обручку, - нарешті промовила бабця. - І не просту! Її з п’ятаків зробили, якими очі покійникам закривають. Шість поколінь її зберігали, та видно час настав! Одягни її на палець…

Далі, хоч це було й уві сні, відьма повторила всі свої слова про церкву і про вінчання, так що Маринка від страху зовсім заклякла і думала тільки про те, що ж візьмуть у неї на заміну. 

-А за це…

Стара засміялася, та раптом, як на зло, за вікном проїхала Швидка з синерами і сон обірвався, а Марина аж підскочила в кріслі. Не одразу зрозуміла, що те все й просто приверзлося, ледь дух перевела. 

А каблучка поблискувала на пальці, наче нагадувала - що, як сон був віщий і за таку допомогу доведеться щось дороге віддати? І нашо вона на те погодилась? Хотіла зняти прикрасу з пальця, але та наче прикипіла та ніяк не піддавалася! Містика, та й годі! Єдине, що Маринці на думку прийшло - мабуть, після того вінчання каблучка зніметься, а ні, то доведеться їй стару біля підземки виглядати, адже вона явно десь поряд живе, не тягає ж  торби через все місто! Про всяк випадок відправила босу повідомлення, що в неї зуб розболівся і на роботу спізниться, бо піде до лікаря.

Засинати було страшно, тож довелося Маринці тричі подушку перевернути, щоб більше нічого не наснилося, а світло вона цієї ночі і взагалі не стала вимикати…