Троглодит

Троглодит[1]

Оповідь про зиму Року без літа, отця Мирослава, священника з Пронятина.

Було це в році 1258, який зараз називають Роком без літа. Я тоді був дяком в отця Нестора. Тоді було дуже холодно, сонце світило не дуже яскраво, погода щодня була хмарною. Більшість рослин дали дуже поганий врожай. Кожен робив запаси, як міг, бо зима обіцяла бути ще холоднішою.

Осінь принесла з собою дощі та нічні приморозки. Якщо той дощ потрапляв на шкіру – то викликав невеликі опіки. Отець Нестор казав, що то нам кара за гріхи і закликав молитися та ходити до церкви.

Коли настала зима, у Божу кару повірили навіть язичники. 10 грудня 1258 року сталася жахлива трагедія – місцевого дроворуба Івана знайшли мертвим. У нього була розбита голова, дикі звірі з’їли його печінку, серце, м’язи рук та ніг. Страшне було видовище! Пошуки вбивці нічого не дали.

19 грудня знайшли нове тіло: стара баба Мотря пішла до лісу по дрова, але повернутися їй не вдалося. ЇЇ тіло було ще більш понівечене. Коли священник відспівував покійну, я помітив у пустій очниці дрібний шматочок загостреного каменю. Ще тоді в мене закралася думка, що то справа людських рук.

2 січня мела сильна хурделиця. Коли через два дні віхола вщухла, люди знайшли у полі понівечене дитяче тіло без голови. Пізніше виявилося, що то був син коваля Людоти. Після цього отець Нестор зібрав усіх здорових чоловіків у церкві, закликаючи їх іти та вполювати демона. Його промова про боротьбу добра зі злом, ангелів із демонами справила враження на присутніх і вранці 5 січні 25 озброєних чоловіків вирушили до лісу. Зброя була різна: хто з сокирою, хто з луком і стрілами, дехто захопив молот або вила.

Півдня ми з людьми ходили по лісі, шукаючи сліди вбивці, допоки не знайшли вхід до печери. Троє чоловіків зі смолоскипами увійшли туди, за мить покликавши до себе священника. Я пішов слідом. Розміри лігва були невеликими – кроків десять у діаметрі, до стелі взагалі можна було дістати рукою. У дальньому куті ми помітили чималу кількість кісток тварин і людей.

«Лігво демона», - сказав отець Нестор і наказав закрити вхід до печери, коли всі вийшли назовні.

На диво, слідів «демона» ніде не було видно. Троє чоловіків йшли попереду в якості розвідувальників і зникли за черговим лісовим пагорбом. За мить звідти донеслися звуки боротьби. Ми поспішили на підмогу, та вже було пізно: люди лежали мертві, а вниз до яру бігла темна тінь, схожа на якусь тварину.

Погоня тривала чимало часу, але все ж люди наздогнали та оточили втікача. Виглядав він як невисока кремезна людина, з густою бородою та довгим волоссям, одягнена у шкури тварин. Проте широкий ніс і низький лоб робили його схожим на тварину. У руках незнайомець тримав списа із кам’яним наконечником і щось кричав незрозумілою мовою. Вона складалася з голосних звуків «а», «е», «і», «у» та восьми приголосних (вже не пам’ятаю, яких саме).

«Вбити слугу диявола!» - крикнув отець Нестор і люди кинулися в атаку за деякий час їм вдалося вбити напівлюдину, але ціною ще двох життів і двох поранень. Після цього священник наказав спалити останки демона, що було зроблено і серед ночі на галявині вже палало багаття.

…Минуло тридцять років. Я, отець Мирослав, і досі не розумію, ким був гість зими 1258 року та як він до нас потрапив. Ніколи й нікому не розповідав цієї історії, щоби мене не вважали дурнем або юродивим. Тому збережу цей рукопис для прийдешніх поколінь. Нехай той, хто його знайде, і вирішує подальшу долю моєї розповіді. Додам лише, що там немає жодного слова брехні, присягаюся своїм здоров’ям і життям…

о. Мирослав

[1] У концепції Карла Ліннея вид людини (лат. Homo troglodites), що характеризується людським виглядом, рясною волосистістю і нерозвиненою мовою.