3

Коли за десять хвилин вона заглянула до Служки, він сопів, скрутившись клубком, і притискав до себе подертий шматочок етикетки як іграшку. Настя обережно витягнула папір і підсунула кошеняті згорнуту шкарпетку. Воно обійняло її як великий скарб і завурчало від задоволення, не прокидаючись.

Ще за пів години абсолютно сухий і бадьорий кіт шкрібся у двері на вулицю.

– Ну що тобі ще не вистачає? – Настя встигла задрімати з книжкою в руках, а пробудження від повторюваних звуків не належало до приємних. – В туалет? У тебе ж є куди йти! І вночі проситимешся? А як я не почую, обірвеш штори?

– Чому ти не питаєш, звідки я взявся? – похмуро поцікавився Служка, припинивши дряпання.

– Не хочу ще більше зануритися в казку.

– Я впав, – з викликом оголосив він, дивлячись у дошку.

– Це я помітила.

– Ми з могутньою відьмою Кармензиною летіли на вечірку, але я зірвався, коли вона заходила на посадку!

– Угу.

– З мітли!

– Звісно.

Кошеня розвернулося й сіло на порозі, обкрутило себе тонким хвостиком.

– Ти мені не віриш, але це правда, – сказало невдоволено, подригуючи обламаними вусами. – І зараз я як вірний служка повинен знайти свою наставницю! Ти мені допоможеш? – додало прохально після незручної паузи.

– Обов'язково серед ночі піду в поля шукати Лису гору, – не стримала роздратування Настя, тому що одна справа – безневинна галюцинація без помітної шкоди для здоров'я, спосіб психіки примиритися зі страхом і самотою, і зовсім інша – коли це підштовхує до потенційно небезпечних дій.

– Чому в поля? – зачудувався Служка й встромив кігті в штору, але швидко висмикнув їх і глянув винуватим поглядом. – Це край села, за останнім магазином. Там збираються всякі цікаві люди, щоб виганяти смуток чарівними зіллями, але моя відьма та її подруги приєднуються до веселощів тільки в особливі ночі, от як сьогодні. Допоможеш? У тебе ж такі довгі ноги, ти й не помітиш, як туди добіжиш! Велика відьма Кармензина віддячить тобі за мій порятунок! – прозвучало фальшиво. – Чесне слово, вона подарує тобі… подарує… що ти захочеш, те й подарує!

«Я хочу, щоб ця пригода минула без наслідків для мого здоров'я», – Настя твердо подивилася в печальні очі котеняти, збираючись раз і назавжди розставити пріоритети, і… відкрила мапу на телефоні.

Край села був бар «Наталі».

«Ні, ні, і ще раз ні. Та й взагалі, скоро ж комендантська година», – а тим часом руки самі зняли з вішака куртку і дістали шапку.

– Якщо підкажеш напрямок, я показуватиму дорогу, – пообіцяв Служка, вигинаючи спинку біля взуття. – Я дуже швидкий! Але собаки швидші, тому тобі доведеться їх відганяти.

Настя без пояснень запхала його під куртку й розстебнула «блискавку», даючи можливість висунути голову.

– Та ти що?! – ахнуло котеня. – В мене ж блохи і лишай!

– Не бачила я в тебе ніяких бліх. Переноски в мене нема, руки мерзнуть, тому сиди там і постарайся зробити так, щоб я не виставила себе божевільною перед випадковими людьми.

Кіт захихотів і почав вовтузитися, влаштовуючись зручніше. Його кігті смикали нитки вовняного светра, але Настя вирішила вважати це малою платою за можливість спекатися глюка, хоча, зважаючи на загальний стан дрібноти, повертати його власниці зовсім не хотілося.

– Чуєш, от поклянися, що ти не з роду відьм, – заканючив Служка, загорнувшись у край светра. – Чесно-чесно, га? А може, ти сама не знаєш? Раптом тебе вдочерили?!

– Ні. – Настя кинула телефон в одну кишеню, гаманець в іншу, механічно погладила котеня і стиснула в руці ключі від машини. – Зосередься на своїй, кхм, відьмі. Яка вона зовні? Як її відрізнити?

На вулиці відчутно приморозило, ну чи принаймні температура наближалася до нуля. Здійнявся різкий поривистий вітер, що ніби пронизував наскрізь і гнав хмари з північного заходу. Місяць поки тримався, світив крізь безлисті гілки як небесний ліхтар, але перед ним раз у раз пропливала тінь – щоразу більша і густіша. В повітрі відчувався слабкий запах диму, що й не дивно, зважаючи на кількість димарів навкруг. На віддалі досі гула важка техніка, а на сусідній вулиці горлопанив чийсь тупуватий півень.

– Відьма Кармензина велика, потворна, страшна і зла як саме пекло! Її плащ пам'ятає криваві віки, а на чоботях ще не обсохла кров тисяч ворогів! Коли вона говорить, люди опускають очі й відвертаються, коли йде, земля стугонить під ногами, коли гнівається, злітають голови, а коли радіє, гримить як гроза!

– Ясно. Чекай, візьму пір'їну, певне вітер приніс. Гратимешся, якщо прив'яжу її до лозини?

– А ти як думаєш? Звісно, ні! Я не якесь там дурне кошеня!

Настя однаково підняла пухнасту індичу пір'їну, сіла в автівку і потягла ремінь безпеки.

– Ти піднімися вище і не сповзай, щоб тебе не придавило, – попросила котеня, що борсалося під курткою і всіма чотирма лапами гралося застібкою «блискавки». – І як вас перевозять?..

– Це дуже дивна мітла, – сказав Служка, коли авто почало рухатися.

– І не кажи, її саму доводиться підмітати.