Глава 1

Я думала ми розлучимося раніше. Андрій був моєю першою любов'ю, ще зі школи, пам'ятаю як милувалася ним здалеку, заздрила тим, хто може розмовляти, сміятися, гуляти з таким хлопцем: світло-русяве волосся, сірі очі під довгими віями, широкі плечі. А голос! Низький, з хрипотцьою, він пробирав мене до мурашок! Так і дивилася на свого принца, доки він не запросив мене потанцювати на новорічній дискотеці. І закружляло! У вісімнадцять ми зіграли весілля і я була на сьомому небі від щастя – той самий красень Черніга, по якому плакала половина школи, стала моїм чоловіком. Правда радість була не дуже довгою, які мізки у вісімнадцять років? Як виявилося, гарно грати на гітарі та носити дівчину на шиї через річку – це не ті переваги, на яких можна побудувати сім'ю.

Перший рік ми ще жили непогано. Батьки залишили мені квартиру і весь вільний час у нас товклися друзі та подружки. Це вносило різноманітність у наше життя, тому що терпіти один одного з ранку про вечора нам було складно. Ми сварилися, та ще й як! З биттям посуду, грюканням дверима та бурхливими примиреннями. Здебільшого я прощала його першою, бо все ще дуже любила. Приваблювала його чоловіча краса, подобався невгамовний апетит у ліжку і наш медовий місяць продовжився куди більше тридцяти днів. А потім між нами пробігла чорна кішка, вірніше моя перша суперниця.

Андрій працював на котельні, коли Оксана поступила до них на стажування. Якось я чомусь вирішила зазирнути  до нього і застала їх удвох на розстеленій поверх лавки фуфайці. Того ж дня зібрала його речі і виставила за поріг, а за кілька днів сама ж і прийшла миритися. Просто не уявляла, як я скажу про таке батькам? А друзям? А може тоді я ще сподівалася, що то був випадок і «с… не захоче кобель не вскоче».

Він повернувся, але колишнього щастя не стало, ми жили просто як подружжя, разом вечеряли, їздили до його батьків у село копати картоплю, збирали гостей на дні народження. На одне з таких свят з-за кордону приїхала моя двоюрідна сестра Олена. З рідні в неї тут був тільки дядько, і тому вона зупинилась у нас. Я була рада - маленькими ми дуже товаришували і навіть вважали себе особливими. Причина цього була – мій батько все життя захоплювався астрономією і коли в нього з братом майже одночасно народилися діти, вирішив, що імена у дівчаток мають бути особливими, зірковими. Так і вийшло, що мою сестру назвали Єленою, а мене Пандорою на честь супутників Сатурна.

На дні народження Андрія було близько п'ятнадцяти гостей, у тому числі моя одногрупниця Катя. У коледжі ми називали її просто Лоічка, хоча подружка давно вже вийшла заміж і поміняла прізвище. В неї був легкий характер і я не надавала значення їх жартам з Чернігою.

Під час одного з перекурів сестра майже одразу повернулася до будинку з під'їзду та поманила мене пальцем.

- Доро, а ти в курсі, що Андрій тобі зраджує?

- Що?! - я мало не випустила склянку з соком - Звідки такі ідеї?

- А ти глянь, що він витворяє з вашою знаменитою Лоічкою. Притиснув її поверхом нижче, думає якщо лампочка не горить їх не видно. Це в них не вперше, точно тобі кажу!

Я насилу дочекалася, поки гості повернулися додому. Андрій був веселим і поводився, як ні в чому не бувало. Що стосується Каті, вона раптом зібралася додому, і мій благовірний висловив бажання проводити дівчину на зупинку. Чоловік на вахті, як вона піде сама?! Так гидко мені не було ще ніколи. Краще б він зараз пішов і не повертався! Але в бабіїв це норма життя – мій приплентався десь за годину, але вже не запалював, як і раніше, за столом, а сидів позіхав – видно втомився від «розваг у кущах».

Олена покликала його на кухню – нехай покаже, де шукати каву. Мабуть, їй не терпілося промити йому мізки, а я не стала втручатися й дарма! Знала б, що за цим буде - на дні народження не було б ні Каті, ні моєї сестри. Щоправда, тоді я не зустріла б ще одного чоловіка. Такого, яких одиниці.