Глава 1

Я думала ми розлучимося раніше. Андрій був моєю першою любов'ю, ще зі школи, пам'ятаю як милувалася ним здалеку, заздрила тим, хто може розмовляти, сміятися, гуляти з таким хлопцем: світло-русяве волосся, сірі очі під довгими віями, широкі плечі. А голос! Низький, з хрипотцьою, він пробирав мене до мурашок! Так і дивилася на свого принца, доки він не запросив мене потанцювати на новорічній дискотеці. І закружляло! У вісімнадцять ми зіграли весілля і я була на сьомому небі від щастя – той самий красень Черніга, по якому плакала половина школи, стала моїм чоловіком. Правда радість була не дуже довгою, які мізки у вісімнадцять років? Як виявилося, гарно грати на гітарі та носити дівчину на шиї через річку – це не ті переваги, на яких можна побудувати сім'ю.

Перший рік ми ще жили непогано. Батьки залишили мені квартиру і весь вільний час у нас товклися друзі та подружки. Це вносило різноманітність у наше життя, тому що терпіти один одного з ранку про вечора нам було складно. Ми сварилися і як! З биттям посуду, грюканням дверима та бурхливими примиреннями. Здебільшого я прощала його першою, бо все ще дуже любила. приваблювала його чоловіча краса, подобався невгамовний постільний апетит і наш медовий місяць продовжився куди більше тридцяти днів. А потім між нами пробігла чорна кішка, вірніше моя перша суперниця.

Андрій працював на котельні, коли Оксана поступила до них на стажування. Якось я чомусь вирішила зазирнути в каптерку і застала їх удвох, голими, на розстеленій поверх лавки фуфайці. Того ж дня зібрала його речі і виставила за поріг, а за кілька днів сама ж і прийшла миритися. Він повернувся, але колишнього щастя не стало, ми жили просто як подружжя, разом вечеряли, їздили до його батьків у село копати картоплю, збирали гостей на дні народження. На одне з таких свят з-за кордону приїхала моя двоюрідна сестра Олена. З рідні в неї тут був тільки дядько, і тому вона зупинилась у нас. Я була рада - маленькими ми дуже товаришували і навіть вважали себе особливими. Причина цього була – мій батько все життя захоплювався астрономією і коли в нього з братом майже одночасно народилися діти, вирішив, що імена у дівчаток мають бути особливими, зірковими. Так і вийшло, що мою сестру назвали Оленою, а мене Пандорою на честь супутників Сатурна.

На дні народження Андрія було близько п'ятнадцяти гостей, у тому числі моя одногрупниця Катя. У коледжі ми називали її просто Лоічка, прізвисько так і залишилися, хоча подружка давно вже вийшла заміж і поміняла прізвище. Під час одного з перекурів Олена майже одразу повернулася до будинку з під'їзду та поманила мене пальцем.

- Ти знаєш, що Андрій тобі зраджує?

- Чого?! - я мало не випустила склянку з соком - Звідки такі відомості?

- А ти глянь, що він витворяє з вашою знаменитою Лоічкою. Тисне її поверхом нижче, думає якщо лампочка не горить їх не видно. Це в них не вперше, точно тобі кажу!

Я насилу дочекалася, поки гості повернулися додому. Андрій був веселим і поводився, як ні в чому не бувало. Що стосується Каті, вона раптом зібралася додому, і мій благовірний висловив бажання проводити дівчину на зупинку. Чоловік на вахті, як вона піде одна?! Так гидко мені не було ще ніколи. Краще б він зараз пішов і не повертався! Але в бабників це гаразд – приплентався він десь за годину, але вже не запалював, як і раніше, за столом, а сидів позіхав – видно втомився від розваг у кущах.

Олена покликала його на кухню – нехай покаже, де у хаті кава. Мабуть, їй не терпілося промити йому мізки. Я не стала втручатися, а дарма! Знала б, що за цим буде - на дні народження не було б ні Каті, ні моєї сестри. Щоправда, тоді я не зустріла б ще одну людину. Такого, яких одиниці.

**

Лєнка збиралася залишитись у нас на тиждень, але затрималася надовго з непередбачуваних причин. В Італії лікувати зуби дорого, а в нас у рази менші витрати, ось вона і залипла зі своїми візитами у стоматолога. Це було мені частково на руку - на носі сесія і я звалила на сестру кухонні клопоти, поки готувала курсову. Андрій, здавалося, був не проти, хоча сестра частенько на нього відверто бурчала — розкидає речі, чашку ліньки помити. А потім я дізналася, що мій благовірний зголосився допомогти їй в одній справі - перегнати машину з-за кордону.

- Андрію, сам подумай, коли ти востаннє сідав за кермо? А це не один день дороги – мої слабкі спроби переконати його явно не спрацьовували.

- Дякую, що віриш у мене! - Він підвівся і пішов курити на балкон.

- Ну, чого ти, нехай прокотиться. І мені допоможе і від дому трохи відпочине. Бачиш біситься чоловік від одноманітності! – спокійно заявила Лєнка.

- Це в нього одноманітність? Та ти проколюєшся! Ось можна, наприклад, бачок полагодити від нудьги, не думаєш?

- А він коли з тобою зустрічався, бачки лагодив?

- Ох, Олено, хіба я тоді про це думала? Пам'ятаєш, що він витворював на турніку?

- Ато! А ти хочеш замкнути свого Чернигу в чотирьох стінах із пультом від телевізора. Ні, дорогенька, нехай поїде, розвіється, більше м'яке ліжко цінуватиме.

І він поїхав. Спочатку дзвонив, звітував про те, що та як, сестрі докладно щось телефоном розповідав, а потім зник. Не в переносному значенні. Телефон вимкнено, на зв'язок не виходить, жодної інформації про те, куди подівся разом із машиною. Декілька днів я чекала, потім подала заяву в міліцію, щоб оголосили в розшук, але впусту. Був Андрій Чернига і як крізь землю провалився. У ДТП не потрапляв, у готелі не проживав, у моргах-лікарнях не значиться.

Олена підтримувала мене як могла, обнадіювала, заспокоювала, умовляла. Чи мало що могло статися? Але насправді багато, наприклад, посадив попутників, і вони його позбулися, а машину перефарбували і продали, скільки бувало таких випадків? Лєнку як ініціатора поїздки я спочатку не хотіла бачити, але вона переживала не менше за мене. До того ж погоріла на велику суму. Так ми й жили вдвох ще місяць – я на заспокійливих, вона у ролі няньки, кухарки та психолога. А потім у сестри народилася ідея.