2.

Люди в селі зустріли Ррока, Анну та Хмарку не надто привітно. “Це тому, що відьмиць бояться” ‒ пояснив Ррок. “Ніяка я не відьмиця” ‒ буркнула Анна, розглядаючи гостороверхі дахи невеликих симпатичних хатинок. Всі вулиці селища були забудовані майже рівними колами, таких кіл Анна нарахувала шість. В центрі стояло щось схоже на фортецю ‒ велике, трьохповерхове, обкладене камінням. 

‒ Де можна знайти коня? ‒ запитав Ррок перехожого, що, наче з-під землі з'явився поряд, аж Хмарка сердито загарчала на нього. 

‒ Йди до старости, воїне. Там має бути. ‒ чоловік зміряв Анну вивчаючим поглядом, та й зник в дорожній куряві. 

 ‒ Ну і де той староста? ‒ спитала Анна. 

‒ Он в тому укріпленні. ‒ показав Ррок на будівлю в центрі кіл. 

‒ В вашому Семисонні коні тільки  старост бувають?

‒ Взагалі у всіх є. Але на продаж тільки у них. ‒ спокійно відповів Ррок, вже й не дивуючись дивацтвам своєї супутниці.

Коли підійшли до укріплення, Анна зрозуміла, настільки серйозно воно захищене. Навколо фортеці ‒ міцні мури та рів з водою, всі містки підняті, а на мурі ‒ озброєні воїни зі зброєю, схожу на якість модернізовані арбалети. 

‒ Це старосту так захищають? ‒ знов не стрималась від запитання?

‒ Не тільки. Коли орда нападає, туди ховаються всі люди селища. 

‒ Стій на місці воїне! ‒ напрвили на нього свої арбалети двоє охоронців. ‒ Кажи, хто такий? 

Ррок мовчки зупинився та зняв з голови каптур плаща. 

‒ Ррок? ‒ придивився охоронець та відразу опустив арбалет. ‒ заходь! 

Перед ними опустився місток. Ррок прив'язав коня біля муру і протягнув руку Анні. Хмарка підняла морду вверх та загарчала на нього. 

“Все добре!” ‒ кивнула їй Анна і ступила на місток за Рроком.