Глава 28

 Прокинулася я від відчуття, що я виспалася й сповнена сил та енергії. Ніяких сновидінь і видінь, ніякого шарпання моїх нервових клітин. Зловила себе на думці сповненій тремтливого сподівання, що та магія уже всьо…місію виконано…але те кошеня іронічно так фиркнуло й повернулося до мене хвостом.

- У мене було чудове життя…- прошипіла я, на що кошеня тільки вушком повело. – Й біс з тобою!

З ліжка я підірвалася, озирнулася, готельний номер тішив око своєю безликістю й відсутністю Зоряна, видно, вмотав по важливих справах й потопала у ванну. Там навіть з дзеркала на мене дивилася свіженька панянка, ніяких чорних кругів під очима, змордованого вигляду й злобного вогника в очах. Гм! Останнє лякає.

  Й не встигла я звикнути  до себе такої оновленої, як слух різонув телефонний дзвінок. З тугою дивлюсь надпис на дисплеї.

- Марфа! Який несподіваний дзвінок, – бурмочу я.

- Ти диви, живенька, - тріщить її голос.

- Сама дивуюсь.

- Як вижила? – кипить її цікавість.

- Мандри у минуле…магія підсунута під ніс…і якось так…

- Ага! А я все не могла розібратися, як тобі так просто все дається…

- Краще ви б розібралися, як мені того позбутися, - бовкнула я, за що негайно заробила розлючене шипіння кошеня.

Звела очі до неба, попросила терпіння.

- Мама моя, Роза! Ото тебе ломануло, що аж заіскрило. Я, звісно, розумію, що ти й магія, це приблизно, як сукенку від Dior вбрати в куфайку, але видко долі було скучно…

- Ну й що з цього корисного я мала зрозуміти? – солодкавим голосом поцікавилася я.

- Що буде тяжко й довго,  - прошелестіла вона. – Відчуваю себе дятлом ладним заробити струс мозку, відшукуючи в тобі розум. Все!!! Не дибся!!! Ти ще та проблема космічного масштабу, але нічого вже не зробиш. Сили тобі відлили, то справи на цій землі ти ще маєш. Хоч крутися, хоч викручуйся. Кожного з нас природа наділила певними здібностями, когось більше, когось менше. Не усі ці здібності виявляють в юності, хтось усвідомлює своє призначення через багато років. Іноді так складаються обставини, що той талант немає до чого застосувати й він може прокинутися пізніше, коли опиниться у сприятливих умовах. З тобою трохи складніше, бо споконвіку магія передавалася з покоління у покоління, а тут щось пішло не так…Хоча, щоб ти не сумнівалася, наші предки володіли таємницями магії та мали надздібності. Віщі волхви за часів Київської Русі займали високе положення, з ними радилися князі, які й самі володіли екстрасенсорними здібностями. На Січі були козаки, які розбиралися у лікувальній магії та знахарстві. Й, загалом, в українських традиціях магія – це те з чим народжуються, її можна розвинути, натренувати, отримати та…вкрасти. А ті сили, що тобі дісталися, даються особливим людям, які можуть витримати той тягар та реалізувати можливості. Якщо сила далася тобі в цей час, отже вона дуже потрібна саме в цей час. Годі вже нити та корчити морду штопором, пестунчик катастроф, гайда працювати. Я теж може не в захваті від твого розрідженого мозку, але ж нічого вже майже звикла.

- Від ваших слів я, якось швидко сатанію. То може годі влаштовувати треш моїм нервам?

- Ага! Може на моєму язиці й не сидять янголи, але це зовсім не заважає тобі брати знання, - тяжко зітхнула вона.

- Й хто ті сили мені дав?

- Ти так і незрозуміла не важливо хто тобі їх дав, важливо, що ти з ними зробиш. Якби тобі пояснити…О! Ти з тими силами, як магніт, ти не зможеш залишитися осторонь, тебе знайдуть усі хто потребує тих сил…

- Це ЩО назавжди? – завила я від перспектив.

- Ой, всьо…мій мозок вже тихо сумує в сторонці…Нє, ну я розумію, що ти ексклюзив, прямо з заводу й навіть в магазині не валялася…А мудрість приходить з роками, а дурість нікуди не йде… Але в мене вже, аж в середині зачесалося пришвидшити внесення знань у твою голову. То ми продовжимо завтра, бо в тебе поняття зеленого немає, а в мене нервів.

   Й ця жіночка, трясця цій відьмі в кишеню кинула трубку. Кошеня, яке все це слухала з піднятим одним вушком, єхидно усміхнулося й гордо задерши хвостик зникло з перед моїх очей. Та щоб тобі!!! Викотила вона нову версію мудрої відьми!!!Дропнути все його вже хочеться….сильно…

- І, що значить мене знайдуть??? – перекрутила я нашу розмову в голові й стрепенулася на «магніті».

Виникло гостре бажання договорити з відьмою. Але ніт! Відьма тішити мене розмовами не збиралася й трубки не брала. Понудилася й набрала Зоряна. Той щось квапливо пробурмотів в трубку, що зараз буде.

  Приготувалася чекати, а щоб те очікування було не нудне, почовгала в ресторан при готелі й замовила тістечко з кавою…потім ще одне тістечко й оті тістечка чудово скрасили моє вижидання.

  Зорян припхався коли я перейшла на морозиво. Всівся навпроти мене, забрав моє морозиво й зі смаком облизав ложечку, видаючи таке задоволене мурчання, якому й коти позаздрили.

- Я так бачу, що в тебе життя налагоджується цікавими шляхами, - пробурмотіла я.

- Яке щастя, що я простий чоловік й половину твоїх жартів не доганяю, - сміливо він так доїв моє морозиво. – Але день таки складний. Життю Єлисея нічого не загрожує, його стан стабільно терпимий, з головою у нього трохи гірше. Еміля від Єлисея відігнати не можна. Чому особливо сильно «радіють» в лікарні.