Глава 21

  Вийти з машини я була вже навіть й рада. Дорога мене втомила. Батьківщина у нас таки велика.

   Обіцяний комплекс тонув у зелені й хай-тек технології. Але всередині все було досить мило, затишно ще і їжа була смачною. Я й оком не встигла зморгнути, як Зорян відіслав за чимось дуже важливим Еміля й вп’явся в мене поглядом.

- А тепер чітко по справі? Ти кажеш, що відчуваєш, що наче Єлисей живий. Слідом ставиш запитання щодо найкращого часу для проведення ритуалів. Тобто, я правильно тебе зрозумів, ти вважаєш, що Єлисея принесуть в жертву?  І це станеться через тиждень?

- Гм! Ця думка ще тільки підкрадається до мене, - втомленим жестом потерла я обличчя. – Але, здається, що ти її першим зловив…І так це все наче схоже, що так…І це лише моє припущення. Але я також можу помилятися, - обережно добираючи слова відповіла я.

- Так! Твою нехай! Так! - завовтузився він. – Щось досі, ти ще не помилялася. Звідки взяла цю версію?

- Дещо хотіла дізнатися… мене послали у напрямку прадавніх шаманів. А в ті часи вважалося, щоб отримати силу ворога, то треба його з’їсти.

- ЩО?! – вилупив він на мене очі й дещо навіть збліднув.

- Я тобі більше скажу, той хто тримає Єлисея, скоріше за все його якийсь родич.

- Чого? – лупив він оченятами.

- Мені здається, що даний обряд буде передачею сили Роду. Я припускаю, що якийсь один старий маразматик, в такий спосіб вирішив додати собі трохи життя. Я не знаю, що в тієї людини з мозком, але певно, що зовсім сумно. І я таки думаю, що та людина чи хтось з оточення тієї людини, має все ж якісь сили. Бо Еміля цілеспрямовано травили нечистю. Відтак напрошується висновок, що комусь вигідно, коли й другий брат офіційно помре. То кому це вигідно? – тепер уже я не зводила очей з фізіономії Зоряна.

  Наліт птаха-говоруна сповз з його обличчя. В погляді льодом взялася блакить. Губи скривилися.

- Та є у них один родич, старший брат його матері. Старому майже сімдесят. Він десь сидить собі тихенько на історичній батьківщині. Проте я там був і старого не застав на місці.

- Тоді знайти його і ми все перевіримо.

- За кермо сядеш? – ошкірився він.

- Сяду, - подумавши, кивнула я.

- Я все взяв й заніс в машину, - причеберяв до нас Еміль. – А ви чого такі загадкові? – перебіг він поглядом з Зоряна на мене.

- Зорян іноді лізе в душу без мила, - буркнула я.

- Та годі, злобненька ти відьмочка, - хмикнув Зорян. – Тобі не вгодиш.

- Ти й не дуже то й старався.

- Я докладу більше зусиль. Тільки натякни, що треба робити? Я ж простий, як стілець, проте тямущий. Дай шанс. І наші взаємини засяють, як зірка на небі.

- Оціни себе по десятибальній шкалі на скільки ти понятливий? – покосилася я на нього.

- Не зрозумів твоєї інсинуації, але підозрюю, що тут є щось негоже.

- Та най Бог боронить, куди мені такі складні багатоходівки?

- Еміль, ніколи не ведись на таку солодку мову, - типу по секрету зашепотів до нього Зорян, - за такими скромними висловами ховається математичний розрахунок. Жінка уже все побачила, зважила й прийняла рішення. Й, чим більше вона намагається переконати у своїй безневинності, тим небезпечнішою вона є.

- А ти, певно, одружений? – хмикнула я.

- Ще якось не довелося…- продемонстрував він усмішку, аж до кутніх зубів. – Але я завжди готовий.

- Еміль, чужі поради – як чужі мешти. Будь-яке «добро» та «зло» поняття досить абстрактне. Тому деякі поради можуть заважати, обмежувати та шкодити твоєму відчуттю щастя. Просівай через сито усе почуте й завжди відповідай за усі свої вчинки, ніколи не перекладай цю відповідальність на радників, чужі підказки та рішення. Вір у себе та свої власні сили.

- А я що казав? – єхидно так підморгнув Зорян Емілю.

І як у нього тільки виходить так кривлятися?  І нівроку ж так працює оце: додавай емоцій, розвантажуй мозок. Прямо заздрю його безпосередності.

- Жіноча душа – вона глибока, як та безодня, таємнича, як космос, загадкова, як темна матерія й складна, як хімічна реакція. І ти такий трохи оступився й замість милої кралі маєш чисте породження пекла, - сумно завершив свій спіч Зорян.

- Та йо! Хто ж тобі наніс таку психологічну травму? – присвиснула я.

- Ех! Життя! Той фізичний потяг іноді зводить до купи, абсолютно різних за своїми бажаннями людей…

-  Розумію! То точно негаразд, коли він дає їй те, що цінно для нього, а вона очікує взяти те, що цінно для неї.

- Шариш… – покосився Зорян на мене.

- Знаю багато способів, як можна зіпсувати життя, - зітхнула я, пригадавши свій багатий досвід.

- Чур на мені не випробовувати, - відхрестився відразу Зорян.

- У вас такі милі шлюбні ігри, - підбив підсумок нашої розмови Еміль.

Й ми з Зоряном не змовляючись переглянулися, певно, з однаковими здивованими мордами.

- А про це, студент, ми з тобою поговоримо іншим разом, - поклав Зорян руку на плече Еміля й повів його в напрямку машини.