Глава 15

  Після поїздки в Карпати я завела нові звички. По-перше, мажорчик, мало не жив в мене. Це саме по собі бісило. Бо я не готова була впускати у своє життя, навіть дуже на тимчасовий час, якусь морду. По-друге, тепер я зайнялася своїми снами й розгадкою їх походження. По-третє, знання, то сила. То ж я постраждала і таки знову набрала стару відьму.

- Ну? – і то вона замість привітання буркнула в трубку.

- Доброго здоров’я!- промуркотіла я.

- І?

- Марфа, а що ви знаєте, про дивні сни?

- Я вже боюсь навіть запитати, що не так з тими снами, - прошаруділа жінка.

- Усе не так. Один сон, як на повторі, в ньому туман і мольба про допомогу.

- А що богинки уже не турбують тебе? – єхидно перепитала вона.

- Уже, ні!

- Та бути такого не може? – забідкалася жінка.

- Я теж залишилася здивованою, - не стала приховувати своє відношення до того, що сталося.

- Що? Як? Що ти зробила?

- Звіробій дуже допоміг і там ще трохи сили. Все, як ви вчили.

В трубці запанували тиша, потім щось булькнуло, брязнуло й вона зробила кілька ковтків, видихнула, а тоді здається, що закурила. 

- Слухай, дівице, я навіть не знаю, як ти дотепер дожила. І де ти береш усі ці неприємності. Але з тобою щось точно не так. Кожен раз спілкування з тобою це повний офтоп і космос неадеквату.

- Та я взагалі нічого не робила, - обурилася я на таке звинувачення.

- Це і насторожує, - видихнула вона дим. – Бо, за твоїми питаннями, в тебе і таргани на всю голову хворі…

- О! Я всього лише запитала про сни. Мені сниться один і той самий сон, хтось благає про допомогу. І йому погано. Він іноді може мене чути. Я хочу знати що це? Бо схоже, що це вже не просто сон..

- Гм! – надовго замовкла вона. - Можливо й не просто сон. У давні часи, вважалося, що жерці могли спілкуватися з душами померлих…

- Думаєте, я з такою душею спілкуюсь? – не втрималася я від запитання.

- У них хоч виправдання є. Вони перед обрядом коноплі курили. А в тебе яке? – єхидно так поцікавилася ця паскудна жінка.

- Гаразд! – видихнула я, зрозумівши, що з цією відьмою воду я не зварю. – То, як можна довідатися, що мені робити з моїми снами?

- Я тобі що лікар?

- Що ви? Просто ваша сліпуча доброта, аж очі ріже.

- Того й бачу, що ти від мене відстати не можеш, - гмикнула вона й зі смаком чогось сьорбнула. – Якась заморока!

- Дякую, Марфо, за допомогу. Гроші за послугу перерахую, як завжди. Тільки не бачу, щоб толок був від вашої мудрості.

- Так ти ж жива до цієї пори. А, якщо ще й чути навчишся, то зможеш ці жалюгідні шанси навіть збільшити.

- Чудово! Тоді піду послухаю курс, як стати відьмою в реальному житті.

- Та грець його! Тебе інколи можна вимірювати в дебіловатах. Вперше таке бачу…

І нерви мої здали. Трубку я кинула. Хоча впевнена, що чула, як ця гадюка шипінням давилася. Ненавиджу цих відьом. 

  Пробіглася по квартирі. Забрела на кухню. Поставила чай. Я все ще кипіла після розмови.  Принаймні, ясно, що конкуренції ці відьми не люблять. Почитати, як стають ворожками чи що? Але з тією братією я теж спілкувалася. Ще ті, так би мовити, діячі культури. Гаразд! Я ще трохи поплююсь, а потім що там казала стара відьма, що жерці спілкувалися з душами. Піду пошукаю, як там ці жерці спілкувалися. Про коноплі думати не буду…І в давні часи – це які? Наскільки давні? І якого дідька, мені треба було давати сили, але не дати до них інструкцій? Так! Спокійно! Проблема велика, а ми її будемо потихенько гризти. І все вийде. Питання лише у часі та зусиллях, які треба докласти.

Отже, історія! Знання історії ще нікому не шкодило. З чого ж розпочати? З тих хто користувався палицею, чи перейти до тих, які вже вміли будувати житло, чи може почитати про людей, які вже приручили собаку, чи перейти до складнішого, до людей, які вміли обробляти землю? Ой, як все цікаво. Чудово, розпочну з Трипільської цивілізації, ті вже хоч ткали, шили й знали принцип колеса.

  І таки взялася за справу. Приблизно за кілька годин я вже почувалася, немов би в моєму мозку пройшлося торнадо й після нього залишилися розкидані уламки. Десь так і виглядала інформація якою я старанно накачувалася. Розпочала з трипільської культури.

  Сумно, що писемних джерел трипільської релігії не збереглося й усі відомості про них засновані на археологічних знахідках. Судячи з усього, що відкопували, світобачення трипільців пронизане прагненням до творчості. Вражаюсь, від глибоких філософських визначень малюнків на глечиках…Схоже, що тільки одна я розмальовувала глечики у бабусі по принципу, щоб було гарно. А тут все складно: життя, смерть, воскресіння. Хоча тривалість життя на той час було до тридцяти років.

  Тепер про богів. Так, Богиня-Мати, Бог-Батько, тут все логічно…Змій-Дракон…що за штрих…о, припущення «священного шлюбу з обома провідними чоловічими постатями»…Ага, зрозуміло, аграрні й еротичні культи тут тісно переплетені…Так, поховання покійних під порогом жител чи підлогою…свідчить про важливість «загробного життя»…і кожні п’ятдесят років вони палили свої поселення…це був своєрідний обряд жертвоприношення. Релігійним життя керували жерці…