Глава 8

Уже ввечері до мене прискакав мій брат. Весь такий скуйовджений, як горобець на якого наляпали водичкою. Впустила, забрала підношення у вигляді дуже органічного торта з улюбленої кондитерської й пішла ставити чай.

  Мій брат був глибоко одруженим чоловіком, батьком трьох донечок й рідкісною занудою. Якби існувала Нобелівська премія з занудства, то мій брат однозначно її б отримав. Мені, здається, що цю ознаку занудства він успадкував від нашої прабабусі. А вона уміла страждати й віртуозно користуватися важким досвідом прожитих літ. З нею нічого НЕ МОЖНА було. Це був її лозунг.

  От і мій старшенький братанчик теж був старим від народження, а відтак, мій стиль одягу оцінювався, як неприйнятний, музика надто важка, спосіб життя гідний осуду. При цьому його почуття власної важливості було роздуте до краю, а мої іронічні закиди ним сприймалися, як ультразвук, тобто він знає, що таке є, але розпізнати не може.

  Сьогодні ж він уособлював собою втілення терпіння. Сьорбав чай, совався на стільці, важко зітхав й не починав мене пиляти. Гм! Час йде, а ще жодної розмови про психотерапевта, про те, що мені треба вийти фізично на роботу, знайти чоловіка і діточок народити й годі вже дурнею страждати та переховуватися від усього світу у квартирі. Припустимо, що у плані переховування у квартирі я з ним була згодна, був би у мене дім, то переховувалася у домі, а так чим багаті, тим і раді.

   В те, що я бачу щось потойбічне моя раціонально-практична родина не вірила й списувала все на мої вибрики. Та я б теж списала на що завгодно тільки аби перестати це бачити. Але ніт! Я це бачу, потім веду довгі розмови з професіоналом щодо лагодження шпаківні або хоч спроби відшліфувати це «побачене» під реальність.

   А тут і родичі підкотили з вимогою бути як усі й не ганьбити їхні сиві голови.  Зате тепер я, як ніколи розумію, як складно в цьому світі відрізнятися й бути не такою, як усі і як це буває страшно залишитися в меншості. Й пропорційно набутому досвіду зменшилася віра у міцні сімейні зв’язки.

  Хоча, як мене заспокоювала психолог говорячи, що кожна людина вже само по собі є унікальною, бо не існує на усій планеті людини схожої на вашу особистість. Найголовніше – це знайти себе й бути собою…і зовсім не перейматися схваленням інших. Як не важко визнавати, але саме ви керуєте своїм життям, а не хтось інший. Ви обираєте свої думки, дії та все, що слідує за цим. Щоб бути в гармонії зі своїм власним Я, потрібно пізнавати свої межі, вчитися пробувати нове, відкривати себе, шукати свої захоплення й насолоджуватися розкішшю бути собою…Пхе! І звучить легко, але насправді це все дуже важко…то негативні думки окупують, як ті загарбники, то прогинаючись під чуже бачення, я намагаюсь бути кимось іншим, тією, якою мене хочуть бачити, то виявляється, що я така зайнята, що й не знаю своїх основних потреб, не знаю ЧОГО я ХОЧУ від життя. Порада заглянути глибоко всередину себе, віднайти та зосередитися на своїх бажаннях – крутезна…але знову чи то з моїми бажаннями щось не то, чи то не так і глибоко я вже зазирала до себе…Журба…

- Селена, - трагічно скривився братан, - тут така справа, Зорян, він до тебе сьогодні заходив, каже, що ти можеш йому допомогти…

А! Ось де Кощієва голка зарита. І мажорчик нестримний, як крига на весні, і Зорянчик самому чортові в зуби лізе…Жвавий, як торба бліх. Й брата вже десь мого знайшов, й потрібні налаштування йому встановив, й до мене цього Троянського коня прислав. Схиляю голову.

- Я в те твоє «бачення» не вірю, але йому видніше, - поспішив точно озвучити свою позицію братуха. - І він, сказав, що потребує твоєї допомоги. І тому…- тут Єгор пускається в довгі та плутані пояснення чого мені варто погодитися й допомогти Зоряну. При цьому, цього самого Зоряна він представляє ледь не суперменом й записує мало не до лав святих.

   Йой-йоой-йоой! Який талант натхненника відкрито. Аж копитами вистукає від емоцій. Щось таки зламалося у Всесвіті. Мій брат просить мене допомогти в тому в чому він впевнений, що його не існує!!! Це якийсь оксиморон. Проте контракт мого терпіння укладено рівно на годину. І свідомість, яка від тих речей влетіла в мертву петлю, взяла курс на землю.

   Реальність виглядала так, якщо я зараз відмовлю, то життя від братухи мені не буде. І знову підійметься тема, як мене вилікувати. І потім приїдуть батьки й ми перейдемо на новий рівень гри «підлаштуй Селену під світ». І цю проблему на рівному місці мені створив цей Зорян. І чого я ці прокляття можу бачити, але не можу надсилати? Що ж за вміння такі кривобокі? ААА!!! Та грець з тобою, напаснику! Ти виглядаєш меншим злом, аніж моя стурбована родина.

- Гаразд! Я спробую з твоїм Зоряном попрацювати, - скупо ціджу я слова, ловлячи своє рішення.

-  А? – здивовано втикає він, невже справді й не сподівався мене вмовити. – Ну тоді добре. Я Зоряну скажу, - скромно відводить від мене погляд братело.

Й від його налитих слів почуваюсь, як той алхімік, це трохи домішаю, настою і, гляди, новий елемент дійсності зварю з кодовою назвою «Селена відьма, але ми з тим можемо жити».

- І це, якщо я розпочну працювати з Зоряном, я не зможу вчасно завершити проєкт Вершигори? – закидаю я вудочку.

Бо, окрім того, що він мій брат, він у нас ще й талановитий хлопець, відкрив свою ІТ-компанію. На стадії становлення компанії, він декілька разів притягував мене для написання технічної документації, а потім виявилося, що в мене це досить добре виходить…і я зморгнути не встигла, як він вмовив мене йти до нього працювати. А чо, сімейний бізнес!!! Тож для Єгора був неабиякий стрес, моє несподіване бачення усього різного. Ми то з трудом пережили. Я з психотерапевтом, а він в родинному та діловому колі. Але нічого, я тепер працюю дистанційно і життя, можна сказати, якось налагодилося. Окрім періодів загострення занудства у декого. За те, він щедро оплачує мою працю. Нерви в мене не залізні й задешево не готові корчитися в муках співпраці з дорогим родичом.