Глава 2

Вдома я ще кілька разів встигла проклясти свою «геніальну» ідею тягти цю жертву паразитулі за собою. Але інших ідей в мене не було. Як позбутися цього ЩОСЬ, що літало я не знала. А кинути хлопця разом з цією страшидлою не змогла.

  Ірина Миколаївна наситившись турботою й переконавшись, що з жертвою її піклування все відносно добре, нарешті покинула нас.  Хлоп’я я загнала в кухню, зробила йому чай й поклала перед ним бутерброд. Замість того, щоб мовчки поїсти й мене не дратувати, він довго втикав на мої криві бутерброди, а потім втупився поглядом в мене.

- А ти точно…екстрасенсиха?

Він слова «екстрасенсиха» мене аж перекосило.

- Не точно, - видала я йому на роздуми.

- Я так і  подумав, руда ще й з цим блакитним пасмом і платтячка дивні носиш…- огледів він мене якимось оцінювальним оком.

- Зате за мною баба в чорному з відразливою мордою не літає, - буркнула я.

- Так може її там і не було, а це так твої галюни? – цікаво так скривив він рот.

- Навіть якщо і так, то ти будь-якої миті можеш піти додому.

Над інформацією він зависнув, як картинка на моніторі.

- А зараз тієї баби немає? – ще через хвилину поцікавився він.

Й мені, здалося, що чорна вода в колодязі його очей на мить спалахнула панікою. Зиркнула на нього. П’яні люди радості в мені не викликали. Конкретно цей був п’яний і з проблемою. А я явно поспішила пристати на вмовляння Іринки, бо тепер би й хотіла позбутися паруб’я, проте пізно, анахтемська мара вже в ділі й наповнена святим відчуттям навести справедливість. Й коли якась частина тебе хоче вчинити добро, а інша хоче триматися від цього подалі, то нервам приходить торба, про спокій можна забути, про сон можна забути й пігулки тут не допомагають. Опановуй себе! Проблеми потрібно вирішувати, а не розводити страждання над ними. Немає нічого неможливого. Головне розпочати рухатися, повільно, але впевнено та цілеспрямовано. Як-то кажуть, що і по воді можна ходити, для цього лише треба заморозити воду. Поплакала над своєю бідою, зібралася і гайда шукати шляхи розв’язку, раніше розпочнеш, раніше закінчиш.

- Немає! – мотаю я головою.

І він задумливо так вглядається в мене.

- І що далі? Типу ти підеш і як мисливець за привидом спіймаєш її?

- Ага. Мені оце все спокійно не живеться. Вічно в щось вступаю, як не в гімно, то в партію, - пробубоніла я.

Хоча питання, а що далі, мучило і мене. Він кілька разів кліпнув, задумливо прикусив верхню губу й, здається, що навіть воскова маска на його обличчі трохи підтанула.

- А ти реально віриш в те, що бачила? – поліз він з ліхтарем в зубах у мою душу.

- А ти віриш в те, що я кажу? – сердито глянула я на нього.

- Ні! – гордо мотнув він головою.

- Чудово! То може ти, спатоньки?

І щось було не так. Після пропозиції спати, люди зазвичай не полотніють й не виглядають, немов по них чорт плигав. А цей якось скиснув.

- Я…Я сам погано сплю. І… пігулки мої вдома, - вивалив він на мене.

Перевела на нього красномовний погляд, про те яка ж це таки зайва для мене інформація.

- Ясно! – образився він.

Ще раз уточнила у свого внутрішнього голосу, навіщо мені ця заморока? Той відразу підсунув мені страшну бабу. Та, що ж так? Таке враження, що в мене не просто шило в одному добре відомому місці, а те шило ще й розпечене, то-то мене й веде на усіляку дурню. Тим більше коли фізично присутній результат цієї всякої дурні ще й виїдає очі своєю присутністю. Гаразд, будемо хитрішими. Беру свою чашку і йду до спальні. Дивлюсь на своє ліжко й швиденько перестилаю постільну білизну для мого несподіваного гостя. Беру ноутбук й сідаю в крісло. Через декілька хвилин слідом за мною прителіпалася ця жертва паразитулі. За відсутності інших меблів він всівся на ліжко. Покосилася на нього. Сидить насурмонений і сумний, як обкрадений старець, проте мовчить тільки сопе.

 Ігнорую ображене тільце й роблю те, що робила завжди, коли стикалася з невідомим,  лізу у мережу інтернет зібрати інформацію. З чогось треба розпочинати. Нічого оригінальнішого, аніж пошукати бабок і іншу братію, дії яких не можна пояснити природними законами, мені на думку не спало.

   Зате я відкрила скільки ж у нас всяких ворожок і тому подібного. Та я навіть невпевнена, що у нас стільки потойбічного є…як цих мольфарок, шаманів, ясновидиць, пророків, народних цілителів, тарологів, білих магів, чорних магів…Знімають все: вроки, прокляття, переляк, гроші з картки. І тут до них реальні відгуки й рейтинги. Тьфу ти, мракобісся!

  Й поки я просвіщалася, мій проблемний гість заснув. Ось я ще чула його вовтузіння, підіймаю голову, а він спить. Логічно. Він доволі виснажений, отже сон йому було б саме те, що треба. Якщо я спочатку ще переймалася аби його не розбудити, то доволі швидко вияснила, що його богатирський сон і ядерний вибух не потривожить. Проте, як тільки намагалася вийти з кімнати він розпочинав ворочатися й стогнати. Зате мій голос його заспокоював і він собі знову розпочинав мирно сопіти. Озброїлася телефоном й розпочала з тих славлених знавців потойбічного.

    Вже через годину у мене трусилися руки, нерви й навіть трішки теліпало мозок. Ще через годину я закінчила психувати, поповнила свій словниковий запас декількома виразами, яких при дітях не кажуть. Оцінила ринок магічних послуг. Поржала з тих справжніх, сильних та досвідчених. Засмутилася з тих довірливих громадян, які несуть свої кревні усім вище вказаним. Ще через п’ять годин, я вже готова була опустити руки, аж тут мені натрапилася якась жіночка. Вона не морочила голову. Віддала чітку команду описати, що я бачила. Описала.