Глава 6

Я та інші дівчата вчилися відчувати природу — тварин, птахів, дерева.
Соломія пояснювала, що вони можуть бути союзниками відьми або чаклуна, якщо навчитися їх розуміти.
Найкраще це виходило у Марини. Вона ніби інстинктивно чула світ навколо.
Ліля відставала, але Соломія постійно повторювала, що у неї все вийде.
Раптом усе змінилося.
Птахи стихли, а потім їхній спів став різким, тривожним.
— Вони попереджають… — прошепотіла Марина.
— Небезпека, — різко сказала Соломія. — У будинок. Швидко!

Ми не сперечалися.
Ліля й Марина ще не встигали телепортуватися впевнено, тому ми допомогли їм разом перейти в укриття.
Щойно ми опинилися всередині, Соломія схопила прозорий кристал.
— Покажи мені ворога, — прошепотіла вона.
Кристал спалахнув.
У повітрі з’явилося зображення.
Люди.
Вони рухалися повільно, впевнено. У руках — пристрої, схожі на металошукачі, але до них були прикріплені прозорі кристали.
— Ні… — видихнула Соломія. — Вони навчилися шукати нас.

Повітря в кімнаті стало важким.
Ми переглянулися.
Марина закрила рот рукою.
Кіра напружено дивилася в одну точку.
І раптом я побачила інше.
На кристалі змінилося зображення.
— Ні… тільки не це! — вирвалося в мене.
Усі обернулися.
Оксана.
Вони схопили її.
Жінка в білій формі дістала шприц і ввела їй щось у вену.
Оксана скрикнула — і знепритомніла.
У Соломії потемніли очі.

— Залишайтеся тут, — різко сказала вона.
І зникла.
Ми навіть не встигли її зупинити.
За мить у кристалі ми побачили, як вона з’явилася прямо серед них.
— Гідропотопус! — її голос розірвав простір.
І одразу ж повітря заповнила вода.
Хвиля здійнялася з нізвідки, накриваючи людей і їхні пристрої. Вони намагалися втекти, але було пізно.
Серед хаосу Соломія підхопила Оксану й зникла.
Ще мить — і вони вже в будинку.
Ми стояли приголомшені.
Оксана була без свідомості.
— Несіть мені ріг кудискута! Швидко!

— різко наказала Соломія.
Її голос не терпів заперечень.
Ми заметушилися.
Хтось приніс потрібні речі, хтось допомагав готувати зілля.
Соломія працювала швидко, майже на межі відчаю.
Через деякий час з Оксани почала виходити чужорідна речовина.
Ще через дві години все було завершено.
Вона все ще не приходила до тями.
Соломія стояла над нею, бліда й виснажена.
— У лікарню ми її не можемо відправити, — тихо сказала вона. — Туди одразу прийдуть вони.
Вона підняла погляд на нас.

— Тепер усе залежить тільки від нас.