Глава 5

Минуло три дні.
Ми з Соломією знову виходили на пошуки тих, кого утримували в будинку для експериментів.
Цього разу нам вдалося звільнити двох дівчат — Лілю та Марину.
Соломія одразу взялася їх навчати, допомагаючи розкрити здібності.
Пізніше вона сказала нам важливе:
— Якщо ми звільнимо ще когось, я більше не зможу видавати вас за своїх учениць. У відьми чи чаклуна не може бути більше п’яти учнів.
Вона замовкла на мить.
— Тож доведеться вигадати іншу легенду, якщо Оксана почне питати.
Ми не встигли це обговорити, як дізналися ще одну історію.

Ліля й Марина виявилися сестрами.
Коли їхні батьки зрозуміли, що дівчата мають дар, вони не вагаючись викликали службу, яка займається експериментами над чаклунами.
Тепер вони знали лише одне: у цьому світі в них залишилися тільки одна одна і ми.
Увечері ми сиділи на кухні й пили чай, коли повітря раптом змінилося.
Простір у кімнаті ніби сколихнувся — і з’явилася Оксана.
Ми всі різко підвелися.
— Соломіє… — її голос був напружений. — До мене прийшли люди. Вони шукають трьох дівчат.
Вона зробила крок ближче.
— Скажи мені правду. Вони втекли з будинку для досліджень?
Соломія не одразу відповіла.

А потім повільно кивнула.
— Чому ти не сказала мені раніше? — в голосі Оксани було більше страху, ніж злості.
— Ти не вмієш захищати свідомість від зчитування, — тихо відповіла Соломія. — Я не могла ризикувати. Якщо б тебе використали… ти б видала все.
Вона трохи помовчала.
— Я перевірила твою свідомість. Тебе не чіпали. Поки що.
Оксана зблідла.
— І що мені тепер робити? Мені не можна повертатися додому.
Соломія не вагалася:
— Залишайся тут. Тут ти в безпеці.
Кілька секунд тиша висіла між ними.
А потім Оксана повільно кивнула.
І тепер у нашому домі стало на одну людину більше.