Глава 3

— Соломіє, а хто ці юні леді? — запитала Оксана, уважно дивлячись на нас.
— Це мої учениці, — спокійно відповіла Соломія. — Я навчаю їх і допомагаю розвивати дари.
— Зрозуміло… — Оксана повільно кивнула. — І коли ти поведеш їх на посвяту?
Повітря в кімнаті ніби стало важчим.
— Через рік, — відповіла Соломія без паузи. — Вони ще не готові.
Оксана ледь помітно всміхнулася.
— Але посвята зазвичай відбувається через три місяці після початку навчання.
— Три місяці — це мінімум, — спокійно відрізала Соломія. — Наставник сам вирішує, коли учні готові.
Вона зробила ковток чаю й додала:
— Я хочу довести їхні здібності до максимуму.
Олеся не витримала:
— А куди саме ми маємо піти на посвяту?
Соломія ледь помітно напружилася.
— На гору Амрайїну, — відповіла вона після короткої паузи. — Там проходить посвята всіх чаклунів. Після неї відкриваються приховані шляхи й місця, доступні лише тим, хто пройшов ініціацію.
Оксана здивовано підняла брови.
— Ти не розповіла їм про це?
— Вони ще не так довго навчаються, — швидко відповіла Соломія. — Я не встигла.
— Це перше, що зазвичай знає учень, — тихо зауважила Оксана.
— Я хотіла зробити їм… сюрприз, — додала Соломія після короткої паузи.
Запала тиша.

Ми пили чай, але ніхто вже не відчував спокою.
Невдовзі Оксана попрощалася й пішла.
Двері за нею зачинилися, і лише тоді ми видихнули.
Пізніше Соломія пояснила:
— Оксана не вміє захищати свідомість від зчитування. Тому я не можу говорити їй усе прямо.
Вона подивилася на нас серйозно.
— І ще одне. Посвята буде. Але не зараз.
Пауза.
— Спочатку ми визволимо тих, хто залишився в будинку для експериментів.