Глава 2

Ми з Олесею та Кірою тренували телекінез.
Соломія пішла до лісу по трави — вона навчала нас не лише магії, а й зіллям.
У будинку було тихо.
Раптом камінь, що лежав на столі, ледь забринів.
Ми завмерли.
Це означало одне — хтось чужий наближається до захисту.
— Бери кришталевий квадрат і зв’яжися із Соломією, негайно, — різко сказала Кіра, дивлячись на мене. — Ти найкраще володієш магією зв’язку.
Я кивнула, схопила кристал і прошепотіла закляття.
Поверхня квадрата спалахнула червоним.
За мить переді мною з’явилося зображення Соломії.
І майже одночасно за дверима пролунав жіночий голос:
— Соломійко, відчиняй! Це я, твоя сестра Оксана!
Ми переглянулися.
Я швидко передала їй слова:
— До вас прийшла жінка. Каже, що вона ваша сестра Оксана.
Образ Соломії на мить затремтів. Вона різко напружилася.
І майже одразу зникла зі зв’язку.
Ми не встигли нічого зрозуміти, як почули знайомий голос уже зовні:
— Сестричко, відкривай. Я прийшла просто провідати тебе.
Пауза.

І тихіше:
— Я відчуваю всередині ще трьох людей.
Серце в мене стислося.
— Ти все ж навчилася зчитувати аури… — голос Соломії звучав стривожено.
Ми мовчки відступили від дверей.
Кіра прошепотіла:
— Вона не мала цього вміти. Вона не вміє захищати свідомість.
Це означало небезпеку.
Соломія довіряла сестрі. Але якщо Оксана справді навчилася читати аури — вона могла відчути нас без жодних перешкод.
Двері відчинилися.
Оксана зайшла, ніби нічого не сталося. В руках — кошик.
— Добрий день, дівчата, — сказала вона спокійно. — Ходімо на кухню. Поп’ємо чаю, познайомимося.
Ми пішли слідом.
Усі четверо сіли за стіл.
Чай парував, але ніхто не поспішав його пити.
І вперше за довгий час я відчула: небезпека тепер зовсім поруч.