Глава XVІ «Місяць волі»

Власта йшла, переступаючи омертвілі тіла гоблінів та їхні трупні соки, що вже натекли за тиждень. Це був спекотний літній день: у повітрі набридливо дзеленчали мухи, а в носі стояв нудотний сморід.

Роками відьма, як охоронниця принца, супроводжувала його всюди. Через безліч перемог у дрібних сутичках та під час ворожих навал загін Ефіопа ІІ прозвали Безсмертним. Проте для селян відьма так і залишалася лише тінню принца.

З часом поповзли чутки, ніби Сріблоділ використовує щось заборонене, аби триматися на плаву. Сусіднє королівство гоблінів, Крагмор, вирішило дізнатися це й приборкати силу собі, тому оголосило війну королю Фінту IV.

Війна тривала недовго — лише одинадцять днів. Саме стільки знадобилося війську, щоб придушити напад зі сходу. Проте самого принца тут не було — король не допустив сина до участі в бійні.

Тому зараз Власта разом із Людвігом прочісувала поле після битви, шукаючи уцілілих і поранених. Головнокомандувач штовхнув ногою відрубану голову короля Крагмору, і та покотилася схилом, залишаючи на сухій землі бордовий слід.

Відьма відчула, як за її спиною спотворився простір. Смертельне чуття спрацювало миттєво — Власта стрімко розвернулася й на льоту перехопила лезо кинджала, що летів їй просто в потилицю. Залізна латна рукавиця із брязкотом прийняла удар, захистивши долоню від порізу.

Власта повільно перевела погляд крізь щілини шолома туди, звідки метнули зброю. Поміж мертвих побратимів лежав покалічений гоблін. З останніх сил він дерся вперед, намагаючись помститися за свого володаря.

— Досить! Не змушуй мене вбивати тебе… — змучено мовила відьма. Пересохлий від спраги язик лип до піднебіння, а на зубах скрипів пил.

Попри огиду до личинок, що повзали в траві під ногами, у животі нестерпно бурчало. Усе єство Власти благало про їжу. Останні дні їм бракувало сухпайків, а підкріплення все не прибувало.

— Мені здається, король хотів нашої загибелі. Тоді таємниця принца пішла б у могилу разом із нами, — звернулася Власта до Людвіга.

Той нічого не відповів. Зав'язавши руки вцілілому гобліну, він передав його іншому лицарю, а той повів полоненого до решти.

В небі повільно розвіювався дим згаслих пожеж. Мабуть, за весь час служби принцеві це були найважчі дні. Звісно, після більшості походів Ефіоп дотримувався обіцянки й дозволяв Власті відвідувати місцеві бібліотеки. Годинами вона могла блукати між стелажами, вишукуючи книги із загадковими назвами та гримуари без обкладинок.

Але тут, на кордоні з Крагмором, відьма розуміла: більшість гоблінів не вміли читати, тож жодних книжкових архівів тут немає. Ця битва була для неї марною.

Дні змінювалися тижнями, тижні — місяцями. Щоразу все йшло по колу. Король Фінт IV досі не збирався помирати й так само не збирався відпускати Власту, поки принц розбудовував свій авторитет. Ім'я Ефіопа ІІ було на вустах селян навіть у далеких землях.

Після кожного походу Власта квапилася до Орі. І після кількох годин обіймів та цілунків знову залишала її, поки Рея пошепки просила: «Повертайся до мене швидше…», дивившись просто в її блакитні очі.

— Власто! — Людвіг струсонув застиглу відьму за плече. — Ти що, в хмарах вітаєш? Ходімо.

Вона легко обернулася до лицарів. Минуло стільки часу, що важкі обладунки вже здавалися рідними — вони відчувалися на тілі як друга шкіра.

Людвіг зібрав військо у стрій і поглядом оцінив втрати. Провівши очима по нечисленних лицарях, він протер спітніле, забруднене обличчя й замер на мить, закривши його долонями. Він завжди ретельно голився, але за час бійні відросла темна щетина, яка ще більше підкреслювала його виснаження.

— Рушаємо до замку! — скомандував він, і військо поплелося за ним.

Вісник вже давно сповістив короля Фінта IV про перемогу та повалення володаря Крагмора. На міській площі вже стояв помост, з якого король мав звернутися до народу.

Натовп містян юрбився біля сцени в очікуванні володаря, коли з іншого боку до міста входила виснажена армія.

Нарешті з-під балдахіна вийшов Фінт IV, а за ним — у золотих обладунках — Ефіоп ІІ. Натовп вибухнув оваціями. Король гордовито окинув усіх поглядом і підтягнув принца ближче до себе.

— Любі мешканці Сріблодолу! — урочисто розпочав промову Фінт IV. — Оголошую про повну перемогу над Крагмором!

Народ закричав від захвату. Король витримав паузу, чекаючи, поки люди заспокояться, і продовжив:

— Військо на чолі з моїм сином, — він вказав долонею на Ефіопа в чистому, виполіруваному обладунку без жодної подряпини, — зупинило ворога й не дало йому пройти далі кордону!

Почувши це, Власта зупинилася позаду натовпу. Жоден із селян навіть не помітив, як за їхніми спинами крізь браму заходять брудні, виснажені й скалічені лицарі. Людвіг, не зупиняючись, повів своє військо далі — до чорного ходу замку.

— Відтепер трон Крагмора впав, а їхній стяг лежить під нашими ногами! — продовжував король, потираючи голівку посоху. — Ця битва закріпила нашу репутацію на міжнародній арені. Віднині сусідні королівства прагнутимуть союзу з нами! Народе мій! Доки живий мій син, ви можете почуватися у безпеці.

Площа знову вибухнула вигуками. Відьма лише пирхнула й пішла геть слідом за іншими.