Глава XV «Спадщина Еріс»

На ранок очі засліпило сонячними променями, що сочилися крізь вікно. У двері постукали, і Власта піднялася з ліжка, щоб впустити раннього гостя — Ефіопа.

Хлопчисько стояв по той бік дверей сяючий, повністю зібраний та сповнений бадьорості. А ось відьма виглядала як вичавлений лимон: сон так і не зміг відновити її сили після нічних пригод.

— Нам краще поквапитися, бо торгаші стоятимуть тільки до полудня, — сказав принц, помітивши її змарнілі очі. — Обладунки можеш не вдягати, на ярмарку вони не знадобляться.

— Дай мені хвилинку, — без жодних емоцій мовила вона й зачинила двері перед самим носом Ефіопа.

 За декілька хвилин двері знову прочинилися, і на поріг вийшла повністю перевдягнена Власта. Вона вже не виглядала втомленою: обличчя свіжилося від заспокійливих заклинань, а в жилах вирувало випите зілля додаткової енергії.

Попрямувавши до центру Ельбріна, де вже стояв ранній ярмарок, відьма тільки зараз звернула увагу на гостинний двір, у якому вони ночували. Це був заїзд для знатних купців та вельмож — місце, що кардинально відрізнялося від убогих кімнат, де Власта зупинялася раніше, своєю вишуканістю та величчю.

— Ти завжди в таких маєтках залишаєшся на ніч? — запитала вона в принца.

— У яких таких? — щиро не зрозумів той.

«Отже, він навіть не здогадується, що існують зовсім інші місця для звичайних селян», — подумки зазначила відьма.

Що ближче вони підходили до торгових рядів, то дужче чувся галас метушливих містян. Хтось запекло торгувався за знижку на яблука як постійний покупець. Хтось бігав від прилавка до прилавка в пошуках найнижчої ціни. Мала дитина, вимагаючи в матері солодощів, закотила істерику просто посеред вулиці. Поміж ятками витав апетитний аромат смаженого м’яса та диму від свіжоспеченої свинини.

Оминувши весь цей гамір, Власта нарешті помітила книжкові ятки. На відміну від решти ярмарку, тут панувала тиша. Самотні торговці марно закликали перехожих — за ті талери, що лежали в гаманцях містян, можна було купити або знання, або їжу. І в цьому виборі їжа беззаперечно перемагала.

— Чи їм взагалі вигідно цим займатися? — пошкодувала торговців відьма.

— Звісно. У них часто скуповуються приїжджі як ми, — він указав пальцем на себе й дівчину, — а іноді приїздить королівський бібліотекар і викуповує половину полиць для замку.

Кивнувши, Власта пішла розглядати товар. На самому краю ярмарку стояли чотири книжкові ятки з різними продавцями та асортиментом.

Принц одразу побіг до полиць із любовними романами. Відьма лише фиркала, не надто й здивувавшись його вибору. Оглядаючи сотні різноманітних обкладинок та назв, вона не знаходила нічого вартого уваги.

— Шановна пані, ви шукаєте щось конкретне? — перервав її роздуми купець.

Власта підняла на чоловіка важкий, серйозний погляд і підійшла впритул. Той мимовільно відсахнувся, коли вона нахилилася до його обличчя й пошепки запитала:

— Є щось пов’язане з чорною магією?

Торговець зсунув брови й суворо скрестив руки на грудях:

— Ану йди звідси! Я таким не торгую!

Знизавши плечима, Власта вийшла й попрямувала до сусідньої ятки. Не гаючи часу на огляд прилавка, вона одразу звернулася до іншого продавця. Такі видання все одно не лежали б на видноті.

— У мене цього немає! — відрізав той ще до того, як відьма встигла відкрити рот. Схоже, він бачив, як її прогнали з сусіднього місця, і миттю прорахував ситуацію.

Відчуваючи поразку, Власта повернулася до принца, щоб сказати, що їм тут нічого чекати.

Ефіоп тим часом невимушено теревенив із третім торговцем, усміхався й дякував, тримаючи в руках новеньку книжку. Побачивши дівчину, він сполохано спробував сховати покупку за пазуху, але Власта вже встигла помітити назву, яка карбувалася в пам’яті миттєво: «Відьма і принц».

— Ти що, знущаєшся? — скреготнула вона зубами.

— О-ох… — простогнав Ефіоп. — Який сором! Я не хотів, щоб ти це бачила! Ти що, вже все оглянула?

— Мені нічого не продали, — розвела порожніми руками Власта. — Не знаю, чи в них і справді нічого немає, чи я просто не схожа на ту, кому довіряють такі речі.

— Зачекай, — він дістав із кишені золотий талер і грайливо блиснув ним перед її очима. — Тепер спробую я.

Гордовитий та усміхнений, принц пішов від ятки до ятки. За декілька хвилин, обійшовши продавців, він повернувся вже без талера, але з мішечком у руці.

— Та не може бути! — Власта закрила обличчя долонями, приховуючи радісну посмішку. — Дякую!

— Ну, коли справу зроблено — повертаємося до замку.

***

Одягнувши обладунки та забравши коня зі стайні при гостинному дворі, Ефіоп вискочив у сідло й запитав Власту:

— А ти не їхатимеш верхи?

— Ні, я читатиму це, — вона помахала мішечком у повітрі.

Опинившись за брамою міста й ступивши під крони лісу Сріблодолу, відьма крокувала поруч із конем і нарешті дістала таємничий вміст. Це був старий гримуар, обтягнутий тваринною шкірою, із потертими краями й вицвілими, пожовклими від часу сторінками. Наприкінці книги зазначався короткий зміст: Історія, Застосування, Втрата.