Глава ІX «Перша петля»

Худюча, із темними кола під очима, Власта з’явилася посеред своєї ще не розбитої Гільдії. Дерева довкола були вкриті жовтим листям — панувала глибока осінь. Вона стояла мов укопана, витріщившись на магів та все, що відбувалося навколо, намагаючись зрозуміти, який це рік. Раптом якийсь чоловік зачепив її плечем, і вона ледь не впала на землю. Той лише роздратовано гукнув:

—  Чого встала посеред дороги?

Вона дивилася на живих, неушкоджених магів, які сміялися та квапилися у своїх справах, і від цього контрасту її охопило моторошне відчуття. У її пам'яті ці вулиці вже згоріли, а ці люди — загинули. Світ навколо здавався картонною декорацією, яка ось-ось розсиплеться на попіл.

«Тепер у мене є шанс усе виправити». Але спершу треба було з'ясувати, скільки саме часу вона собі виборола.

Дівчина озирнулася, мізкуючи, де б про це дізнатися. Біля входу до Гільдії на стовпі висіла дошка оголошень. Підійшовши ближче й уважно роздивившись терміни виконання завдань, вона із жахом ахнула.

— Чому?.. — вирвалося в неї тихе скиглення.

У неї вистачило сил лише на стрибок у кілька місяців — до подій на Різдво.

— Навіть не рік…

— Власто? — позаду пролунав голос Старого Базиля.

Коли дівчина розвернулася, у неї бризнули сльози від одного вигляду чоловіка — він стояв перед нею цілий і неушкоджений.

— Чому ти ще не в крамниці? Там уже давно Рея чекає.

Почувши це ім'я, відьма жалісно писнула, притиснула долоню до рота й повільно осіла навпочіпки.

—   Що з тобою?! — дід підійшов ближче, заглядаючи їй в обличчя та поклавши руку на плече. — У тебе все добре? Вигляд просто кепський!

Вона не відповідала, лише тихо схлипувала.

— Е-е... залишайся тут, я зараз!

Дід швидко побіг до алхімічної крамниці й за кілька хвилин повернувся із зіллями. Сполохано, майже бігцем, важко дихаючи, він відколупав кришку від пробірки й простягнув Власті:

— Ось, кхе-кхе... — усе ще відхакувався він. — Це заспокійливе.

Відьма простягнула тремтячу руку й сама жахнулася того, якою кістлявою та посинілою від вен вона була. Зробила кілька ковтків. Старий Базиль узяв її під руку й провів до найближчої лави.

— Ох, щось неладне з тобою сьогодні, — мовив він, сидячи поряд і тримаючи за плече зіщулену Власту. — Як заспокоїшся — іди додому. Думаю, Рея сьогодні впорається й без тебе.

«І знову це ім’я...» — простогнала подумки відьма. Базиль, нічого не розуміючи, витягнув із кишені хустинку й простягнув їй. Власта лише кивнула. Зілля починало діяти: дихання вирівнювалося, туман у голові повільно розсіювався, а розум прояснювався.

— Дякую, далі я сама... — дивлячись собі під ноги, прошепотіла відьма.

— Точно? — дівчина кивнула. — Тоді тримайся й будь обережна.

 Дід випростався, кинув на Власту ще один співчутливий погляд і пішов геть.

Дівчина просиділа так ще з пів години. Знесилена й ослабла, вона відчувала, як у очах то темнішає, то, навпаки, сонячні відблиски засліплюють до болю, змушуючи прикриватися долонею. Кожні кілька хвилин її накривала важка нудота, яка потім повільно відступала.

Звівшись на ноги, вона попленталася до алхімічної лавки. Напівсвідомо купила зілля додаткової енергії й випила його до останньої краплі. Відчуття тепла й легкого електричного поколювання пройшлось від кінчиків пальців по всьому тілу. У м'язах з'явилася сила, щоб іти далі.

І відьма вирушила до будинку тітки Гведолін. Та відчинила й із жахом вигукнула:

— О Матір милостива, що сталося?!

Власта мовчала хвилину, а потім тихо додала:

— Якщо чесно... я дуже голодна.

Гведолін розуміюче кивнула й побігла поратися на кухні. Вже за пів години на столі стояла запашна гаряча їжа. Відьма почала пожадливо їсти: хапала страви, хліб, а від сухості в набитому роті одразу запивала все лимонадом.

— Тебе наче місяць не годували! Де ж ти була? На завдання з полювання на монстрів ходила, чи що?

— Можливо, й місяць... я не рахувала, — з набитим ротом пробурмотіла дівчина.

— А чого до мене прийшла? Де Рея? Зараз зв’яжуся з нею та розпитаю, що сталося... — Жінка тільки-но зібралася вийти, як Власта підскочила так рвучко, що стілець із гуркотом повалився на підлогу.

— Ні! — закричала вона. — Не треба з нею говорити!

Жінка застигла, злякано роздивляючись нажахане обличчя дівчини. Побачивши її реакцію, Власта прокашлялася й вичавила:

— Я не просто поїсти зайшла... У Реї на руках почали з’являтися чорні смуги. До неї підбирається темна магія, тому негайно кличте цілителя! — з певних причин Власта не розкрила, що вона з іншого часового відрізку.

— Це жахливо! — зі сльозами на очах тітка вибігла з кімнати, аби зв’язатися з цілителем.

«Сподіваюся, цього разу він приїде раніше», — вагалася Власта, дивлячись їй услід. Трохи відновлена після їжі, вона сиділа й чекала на новини.