Глава VІIІ «До і після»

Наступного дня Рея, прокинувшись, почувалася краще. Відьми повернулися додому та залишили собі декілька днів на відпочинок від ремонту.

Власта запитувала, чому, на думку Орі, з нею могло таке статися, а та тільки знизувала плечима та відказувала: «Не знаю. Може, перемерзла?».

Іноді Рея здавалася трохи знервованою: вона то тут, то там чіплялася до всього, що робила чи не робила Власта. То вона не туди покладе виделку, то не нагадає купити щось у торговців, то просто занадто гучно зачинить двері. Відьма щоразу перепрошувала, ніяковіла й не розуміла, що відбувається.

Коли Орі якимось ранком відпочивала в ліжку за переглядом новин у бульбашці, Власта тихо зайшла до кімнати, почуваючись не у своїй тарілці, і почала розмову:

— Доброго ранку, мила… — видавила з себе відьма, намагаючись, щоб це звучало так само невимушено, як і завжди, але це вдавалося їй досить кепсько. — Хотіла в тебе спитати: ми й досі плануємо відсвяткувати Різдво з друзями чи, можливо, побудемо вдвох? Просто, може, ти втомилася й не хотіла б приймати гостей? — вона нервово почухувала шию.

— Ні, я не втомилася, — відрізала Рея.

Відьма трохи наїжилась від цього тону й замовкала. Тиша простягалася між ними, наче утворюючи прірву в їхніх стосунках, яку щоразу ставало дедалі важче долати.

— Е-е… Можливо, сходимо кудись? — ні на що не сподіваючись, протягнула Власта, перебираючи пальцями за спиною.

— Ні. Я сьогодні хочу побути сама.

Щось неприємно колешнуло всередині грудей, та відьма нічого не відповіла. Крутнулася на п'ятах і пішла геть з дому. Щось душне тиснуло в горлі. Вона чимдуж попрямувала в бік Озера сирен і, діставшись лави, з розгону плюхнулася на неї. Поклавши лікті на коліна, вона втупилася вологими від сліз очима у долоні.

— Коли ж приїде той цілитель… — простогнала вона, не підводячи очей.

— Який цілитель?  

Власта вмить випросталася, наче голка, кліпаючи очима й роблячи вигляд, ніби нічого не сталося. Нізвідки взялася Софі й сіла поруч.

— Та не зважай, — пробурмотіла відьма, закусуючи губу так, щоб справжній біль вгамував душевний.

Софі похмуро подивилася на неї:

— Усе дійсно добре? Вигляд у тебе не дуже.

— Ну… у мене, напевно, так, а в Орі — ні, — не знала, як це розповісти, Власта.

— Що з нею сталося? — відразу стривожено схвилювалася дівчина.

— Недуга… нестрашна, напевно… чи… я не знаю… Але цілитель повинен скоро відповісти її мамі, Гведолін, коли зможе приїхати до міста.

— Що за недуга?! Чому потрібно, щоб якийсь цілитель їхав до нашого міста? Хіба наш місцевий не зможе впоратися?

— Не зможе, напевно… Це якась маловідома хвороба, я й сама про неї нічого не знаю.

— Лихо яке, як так сталося… Та ще й перед святами! А Рея? Як вона почувається? Їй зле?

— Е-е… ну, я б так не сказала, — Софі запитально подивилася на неї. — Ну, напевно… їй погано в ментальному плані…

— Типу сходить з розуму?

— Напевне.

Софі охнула й затулила рот рукою. Вона жалісливо глянула на відьму й поклала руку їй на плече.

— Я думаю, що все буде добре! — дівчина міцніше стиснула долоню на кофті Власти, а та лише ледь посміхнулася й кивнула на знак подяки.

— Знаєш, я збиралася це сказати на Різдво… — виринаючи з роздумів, мовила Софі. — Але, можливо, зараз це трохи підніме тобі настрій?.. — вона трохи сповільнила мову, заглядаючи в посумніле обличчя Власти, і тихо додала: — Я вагітна.

У Власти поширшали очі. Вона підняла погляд на подругу, і в неї чимдуж полилися сльози, які вона так довго тримала в собі. Вона кинулася обіймати дівчину й вигукнула:

— Що!? Це неперевершена новина! А Грегор знає?

— Поки ні, ти перша, кому я розповіла, — у Софі також почервоніли очі, а губи трохи тремтіли.

Тепло розлилося тілом Власти. Було так приємно дізнатися, що в близьких людей життя вирує, що воно не стоїть на місці, а рухається вперед.

— Я нікому не розповім, — погладжуючи одна одну по спині, вони розімкнули обійми.

Власта попрямувала додому, сповнена життєвої енергії. Посмішка не сходила з її обличчя ще тиждень, вона почувалася легкою та натхненною. Орі вона нічого не розповіла. Вони лише мовчки лягали спати, а наступного дня Власта пішла сама працювати до мітлярської крамниці, бо Рея скаржилася на погане самопочуття.

Коли вона сиділа за прилавком, до відьми підшкутильгав старий Базиль. Він важко дихав і тримався ліворуч під грудьми.

— Власточко, чи не могла б ти сходити до алхімічної крамниці придбати для мене якоїсь трав’яної настоянки від болю, будь ласка?

Дівчина відразу погодилася: все ж краще трохи прогулятися містом у робочий час. Вона підійшла до потрібної вулички й зайшла до крамниці. За прилавком сидів дід Фадей і трохи хропів. Заснув на роботі, бідний чоловік.

— Агов! Добрий день! — роблячи крок усередину приміщення, Власта вдала, ніби не помітила, як той здригнувся, піднімаючи чоло з червоним відбитком столу та надягаючи окуляри.