Глава VI «Справжні двадцять два»

Ще до найпершого стрибка в минуле, коли дівчата проживали це життя вперше, їхнє «довго та щасливо» тривало не довго…

Наступного дня після річниці, яку Власта влаштувала на пляжі Срібного моря (бо на відміну від інших петель, де вона була вже дорослішою та заможнішою, у свої справжні двадцять два грошей практично не мала, хоча слова й обручка були тими самими), відьма зайшла до будинку Орі допомогти зібрати речі.

Там з поверху на поверх бігала її тітка.. тобто мама Реї. Жіночка з тьмяним рудим волоссям, крізь яке проблискувала сивина, квапливо пакувала то кухонне приладдя, то улюблену тарілку доньки у формі мушлі, то напівпрозорий гребінець із бульбашками повітря всередині, то складала до сумок блакитну постільну білизну.

— Тітонько Гведолін, будь ласка, я розумію, що це ваша донька, однак у мене вдома теж є більшість із цих речей.

— А якщо їй знадобиться саме це?

Власта якнайнепомітніше закотила очі й заходилася допомагати Гведолін збирати все необхідне й не дуже.

Рея була у своїй кімнаті й знімала малюнки зі стін. Натрапивши на світлину, де вони з Властою, вона з посмішкою сховала її в кишеню довгої спідниці.

«Повішу в нашій кімнаті», — подумала дівчина. «У нашій...» — знову промайнуло в голові, і вона впала на ліжко, обіймаючи подушку.

Постукавши й дочекавшись дозволу, до кімнати зайшла Гведолін. Вона сіла поруч із донькою на ліжко й, узявши її за руку, мовила:

— Доню, я знаю, що ти вже доросла й можеш робити все, що заманеться, — жінка трохи шмигнула носом. — Але, будь ласка, не забувай навідувати мене. Я так звикла жити з тобою, що тепер самій у такому великому домі буде сумно. А якщо хочете — переїжджайте сюди удвох! — додала вона, сповнена надії.

— Ні, мамо… — ласкаво протягнула Рея. — Ми ж це вже обговорювали. Пташки вилітають із гнізда, а не залишаються в ньому жити.

— Але знай: я не проти! — не здавалася жінка.

— Знаю, — усміхнулася дівчина й обійняла її.

Вони ще трохи посиділи мовчки, дивлячись одна на одну, а потім Рея плеснула в долоні й підхопилася:

— Ну що ж, ходімо? Мабуть, уже все зібрали, а якщо щось забули — повернемося.

Гведолін кивнула, і вони попрямували до виходу. Утрох узяли пакунки до рук. Більшість речей Власта змогла нести повітрям, але вага чарів залежить від кількості піднятого, тож усе понести магією їй не вдалося.

Вийшли на подвір'я, де чекав їздовий із повозкою, і переклали всі речі всередину. Обійнявшись по черзі з Гведолін та обмінявшись теплими словами, дівчата застрибнули у віз. Чоловік сіпнув поводи, рушаючи з місця пару коней.

— Як святкуватимемо? — запитала Власта.

— Я б дуже хотіла зустрітися з Талером, Софі й Грегором, щоб ми всі разом випили в шинку «Медовий король».

Ті, кого перелічила Рея, були їхніми согільдійцями. Талер — брюнет, красавчик-лицар, дуже популярний серед дівчат і надзвичайно сильний; він завжди обирав гільдійські завдання з полювання на монстрів чи щось не менш небезпечне. Софі та Грегор — чаклуни, які зустрічалися одне з одним; вони знали майже всі заклинання, які тільки можна вимовити за допомогою палички, і полюбляли збиральницькі завдання на кшталт «піди туди, візьми те й принеси це».

— Це чудова ідея! Я б теж хотіла з ними зустрітися.

— Тоді я їм наберу по бульбашці! — вигукнула Рея і, вже пританцьвуючи, зчаклувала сферу, яка всередині розділилася на три частини. У кожній із них з'явилося обличчя друга.

— Привіт! — махала їм Орі, іноді підштовхуючи до кулі й Власту, яка теж махала рукою.

— О, привіт! — протягнули по черзі друзі.

— Що це сталося? Ми рідко ось так усі по бульбашці спілкуємося, — із цікавістю запитала Софі, закладаючи за вухо своє платинове волосся.

Замість відповіді Рея ткнула перстнем у сферу.

— Ого! Нічого собі! — вигукнули товариші з подивом і радістю.

— Усе зрозуміло! — вигукнула Софі. — Тоді вітаю вас і бажаю щастя, здоров'я, грош..

— Софі, припини! — засміялася Власта, трохи зашарівшись. — Залиш ці слова на завтра. Може, зустрінемося в «Медовому королі»?

— Так! — одразу відповіли Софі й Талер.

А от Грегор трохи зам'явся, щось тихо бурмочучи:

— Та розумієте, я до іспитів готуюся… — поправив окуляри той. — Не впевнений, чи зможу …

— Що!? — насупивши брови, мовила Софі. — Ти що, відмовляєшся від такої важливої події? А що я тобі раніше казала?!

— О, який жах… Зараз буде домашнє насильство… — тримаючись за лоб, сказав Талер.

— Е-е… Так, усе зрозуміло! Ну тоді до завтра! — попрощалася з ними Рея й розчинила бульбашку в повітрі. Звідти ще лунав відголос голосу Софі:

— Та вони ж твої друзі! Ти підеш разом із нами, або тоді я тобі..

Дівчата переглянулися й захихікали:

— Ой, як же він з нею? Бідний Грегор… — усміхаючись, мовила Власта.