Глава V «Щось змінилось»

Показ закінчився, і бульбашка зникла. Уже їжа з напоями стояла на столі. Власта перевела погляд на Орі, яка сиділа з почервонілими очима, що ледь-ледь наповнювалися слізьми.

— Власто, я кохаю тебе!

— І я кохаю тебе, моя крихітко.

З боку вікна почулися вибухи. Рея різко обернулася до безкрайнього нічного неба й охнула від несподіванки. Десятки феєрверків запускалися, летіли небом, а потім вибухали великою кількістю блискучих зірочок різними кольорами, а головне — її улюбленими рожевими та білими.

Поки вона так сиділа й дивилася у вікно, повинен був підійти подавач із подарунком, та тут Рея повернулася до Власти з великою посмішкою й почала мовити:

— Знаєш, у мене таке дивне передчуття. Зараз наче вийде подавач із квітами, спіткнеться та впаде. Оце було б смішно! — вигукувала крізь вибухи салютів дівчина.

Враз у Власти похололи руки, вони почали тремтіти, і вона повернула голову в бік служника, який ішов із-за кута з букетом білих павукових лілій, перечипився через килим, і з гуркотом полетів додолу, розкидаючи квіти по підлозі.

Рея здивовано вскочила зі стільця та помчала допомогти бідному чоловікові підвестися з підлоги.

У Власти перед очима пронеслися всі петлі життя. Так, цей чоловік падав і в усіх інших вимірах, але ніколи не було такого, щоб Орі сказала це, ніби знала, що це точно станеться. Для неї кожного разу це було випадковістю, кожного разу вона бігла допомагати та все одно дякувала за квіти, а потім із трохи сумним виглядом поверталася — і у відьми вже на столі стояла коробочка з обручкою із блакитним діамантом. Яку та радісно приймала та одягала, уже й забувши про падіння чолов'яги.

І ось вона повертається трохи перелякано, із квітами в руках, а Власта й досі тримає коробочку в кишені штанів спітнілою долонею. Очі бігають приміщенням у пошуках чогось.

«Ні-ні, не можна себе викривати, зберися, Власто!» — промайнуло у відьми в думках.

— Оце так, Орі, тепер ти в нас пророчиця? — натягуючи тремтючу усмішку, казала Власта.

Рея була шокована, у неї були широко розплющені очі, вона сиділа на стільчику не ворушачись, мов статуя.

— Це було так дивно… — нахилившись до дівчини, пошепки мовила вона. — Наче я побачила, що станеться, за секунду до того. Наче вже була тут… колись.

Власта мовчки сиділа, стуливши губи, і кусала щоку зсередини. Вона так нервово сіпала лівою ногою під столом, що напій у келиху трохи здригався. Щось коїлося не те, і це до біса її лякало.

— Та напевно, люба, не варто звертати на це уваги, — заспокоювала її Власта. — У мене теж колись таке було! Навіть нещодавно. Стояла в алхімічній крамниці й знала, що зараз зайдуть покупці й замовлять страусине зілля. Уявляєш, так і сталося! — несамовито брехала Власта, почухуючи ніс.

— Та ні, ти не розумієш. До тебе зазвичай завжди заходять по одне й те саме, а я в цьому місці зроду не бувала! Завітала сюди вперше, але маю таке відчуття, ніби вже десь це бачила.

Власта важко ковтнула слину, гарячково розмірковуючи, що відповісти.

— О, я ж хотіла ще дещо тобі подарувати! — згадала вона й збентежено спробувала витягти з кишені штанів кляту коробочку. Та чіплялася за тканину, тож усе виглядало трохи незграбно. Коли ж відьма зрештою її дістала, то відчинила перед обличчям Орі догори дриґом.  

Рея здивовано поглянула на коробочку й пирхнула сміхом:

— Ой, лишенько! То переверни її! — кепкувала вона. — Матінко милостива, яке ж воно гарне! — Рея схопилася з місця та стиснула коробочку в руках, роздивляючись обручку зблизька. — Надягни! Надягни на мене! — продовжувала пищати дівчина, підстрибуючи від щастя.

Почувши її сміх і щиру радість, Власта почала потроху розслаблятися: можливо, це й справді якийсь збіг? Напевно, вона просто перенервувала, не варто на цьому зосереджуватися.

— Орі, ми з тобою разом уже два роки, — мовила відьма, надіваючи обручку їй на палець. — І я знаю, що ти звикла жити у великому, гарному будинку. А я не хочу робити ремонт без тебе, тому… переїжджай до мене. Обереш той колір стін, який тобі до вподоби, я погоджуся на будь-які штори, які ти вибереш. Якщо захочеш викинути всі мої старі меблі — ми їх викинемо. Головне, щоб ти жила зі мною.

Рея почала швидко кивати головою та кинулася в міцні обійми відьми:

— Так, я хочу! Я дуже давно на це чекала!

Потім дівчата почали розслаблено їсти, пити, про щось балакотіти. Рея з кожним відкушеним шматочком закусок дивувалася їхньому дивовижному смаку. Потім лякалася: а раптом там несправжній серцеплід? Потім заспокоювалася, бо кухарі запевняли її, що вони на сто відстоків відрізняють їх, а на випадок якщо ні — то дадуть інший протиотруйний плід.

Ось так і минула їхня річниця.