Глава ІV «Повсякдення»

Зі споглядання спогадів у бульбашці Власту висмикнуло холодом. Вона почала розуміти, що саме змінилося. Вона сама змінилася. І справа була навіть не в тому, що з тих часів вона стала ще мовчазнішою та сумнішою, а в тому, що у спогаді з бульбашки їм по двадцять, а в теперішньому «зараз» має бути по двадцять два. Хоч відьми й повільно старіють порівняно з людьми, але Власта, щоразу стрибаючи в минуле, потрапляла туди не в тогочасному молодечому тілі — вона мандрувала часом у своєму власному!

Усвідомивши це, відьма схопилася руками за обличчя. Тобто щоразу, стрибаючи та проживаючи в новій петлі по два, три, чотири чи навіть п’ять років, вона старіла. Непомітно для себе, але старіла. А якщо порахувати, що тих петель було п’ять чи шість по три-чотири роки, то…

— Скільки ж тоді мені років насправді? — з жахом прошепотіла Власта, рвучи на собі волосся. 

Вона вдихнула й глянула на своє відображення у воді. Так, кляті зморшки вже починали пробиратися до очей, а самі очі виглядали втомленими — вони втратили свій насичений блакитний колір. Наче й гарна, але аж ніяк не на двадцять два.

Власта схопила мітлу. Обвивши долонями деревину, вона побачила, як по руках пробираються сині набряклі вени. Від побаченого відьма гірко стиснула зуби, вмостилася на мітлу й хутко попрямувала до алхімічної лавки.

Промайнувши ліс та пів міста, вона залетіла до приміщення.

— Ой, Власто, ти мене налякала! Що ти тут робиш, сьогодні ж не твоя зміна? — почав розпитувати дід Фадей.

— Мені потрібні всі ваші зілля молодості!

— О, навіщо вони тобі, ти ж красуня? Ще й усі мої запаси? — дід здивовано підняв брови, бігаючи очима по обличчю Власти, і ніяк не міг розгадати її емоції за дивною мімікою .

— У мене ж бабуся є, пам'ятаєте? То їй потрібно... для лікування.

— А-а... то так би й сказала! А поводишся дивно, — він відвернувся та почав довго нишпорити по полицях. То на верхню подивиться, то на нижню, то під стіл залізе — і, вилазячи, вдариться потилицею об кут. — Ой, йой!

Власта вже не витримувала: вона переступала з п'яти на носок і гризла ніготь на великому пальці правої руки. Це тривало недовго, аж поки дівчина не вибухнула:

— Та ось же вони! — вона різко висунула шухляду збоку від діда Фадея, опікши його лютим поглядом.

Той трохи завмер і повільно обернувся до Власти.  

— Ти ж знаєш про пропорції? Якщо випити забагато, то можна й на немовля перетворитися. Зараз я принесу інструкцію... — і він попрямував сходами до погребу.

Проте відьма й так знала пропорції, тож вибігла з лавки, не чекаючи на нього. З погребу ще деякий час лунав дідусів голос:

— Ніяк не згадаю, куди я її поклав... А, ось же вона! Несу, Власточко!

Повільно піднявшись сходами на тремтячих колінах, задиханий дід простягнув руку з папірцем:

— Ось, інструкц…

Але в приміщенні вже нікого не було. Він обвів поглядом порожній зал — на столі лежав лише мішечок із талерами.

Дібравшись додому, Власта накрапала собі зілля у рота та почала нишпорити по коробках, що лежали в коридорі. Одна — з одягом, який необхідно носити в теперішньому часі: спідниці, сукні, блузи. Інша — з книжками та гримуаром кольору хамелеона з майбутнього (одна з книжок уже мала неприємний сморід, бо пройшла крізь п'ять петель життя і її потроху доїдали терміти). Ще одна — зі зброєю та засобами, якими можна безболісно позбавити людину життя: кинджал Милосердний з останньої петлі; зілля, яке можна підсипати в чай, аби людина заснула глибоким безпробудним сном (мабуть, ще з другого чи третього кола); трави, чий аромат повільно та непомітно витягував магічні сили, аж поки резервуар усередині не спустошувався й людина не помирала...

Власта ніколи не хотіла завдавати болю Орі, тому й знаряддя були такими «поблажливими». Сидячи на колінах і роздивляючись вміст коробки, відьма відчула, як у кутиках очей збираються сльози.

— Що ти там робиш? — зненацька пролунав із порога голос Реї.

У Власти відразу ноги похололи. Вона кинула зілля молодості в коробку, швидким рухом захлопнула її, різко обернулася та звелася на ноги.

— Нічого!

— Та що в тебе там? Дай подивлюся! — Орія простягнула руку до краю коробки.

Відьма так міцно схопила її за зап'ястя, що в тієї аж шкіра побіліла.

— Чекай, Орі! Не дивись, там твій подарунок на нашу річницю, — мовила Власта, широко розплющивши очі. А потім опустила погляд на свою руку, що стискала дівоче зап'ястя, і швидко її відпустила. — Ой, вибач, мила, я не хотіла зробити тобі боляче... Просто не хочу, щоб ти зіпсувала сюрприз.

Вони трохи постояли в тиші. Порозмірковувавши, Орі почала самовдоволено й широко посміхатися:

— Добре, я не відкриватиму, — вона підморгнула. — А куди ми підемо? Це ж зовсім скоро, наступної неділі!

— Не переймайся, я все спланувала. Це ж сюрприз.

Насправді відьма спланувала той день не в цьому житті, але, напевно, нічого страшного, якщо вони знову підуть до того самого закладу. Корчма «Три папороті» на вершині скелі, що височіє над Срібним морем, найкраще підходила для такої події. Там подають мікс лісових та морських страв, а також закуски, начинені серцеплодом, які після першої ж спроби стануть для Реї найулюбленішою їжею у майбутньому.