77. Аня. "Це точно Фенікс!"

“Це може бути пастка” — почула я голос у своїй голові. Вже й не дивувалась йому, мабуть. звикла.

 — Чому ти так думаєш? — спитала вголос, забувши, що поруч знаходяться мої друзі. 

Аліса повернулася до мене:

 — Ти про що? Я нічого не казала. 

 — Це я питаю у того, хто в мене в голові…

— Ти продовжуєш говорити з ним? — Саша знову насупився. — Я ж просив тебе не робити цього… 

 — Він сказав, що це може бути пастка, — пояснила я. — Раптом це справді так? Якщо він демон, то йому видніше…

— Або він хоче нас посварити з мисливцями. Щоб ми не обʼєднались і не закрили портали, — хмикнула Аліса. — Я довіряю мисливцям, а не демонам. 

 — Як хочеш, я сказала те, що почула, а ваша справа — погоджуватися чи ні з цим, — я зітхнула. 

 — Все-таки треба було спершу провести той ритуал, вигнати його з тебе, — пробурмотів Саша. — Але зараз немає часу, тож це зачекає… 

 — Схоже, він не хоче нам зла, навпаки, попереджає, — сказала я. — Якби хотів, щоб ми потрапили в халепу, то мовчав би про пастку…

 — Та він тебе дурить, а ти й віриш усьому! — пирхнула Аліса.  — Ходімо, в нас мало часу…

— Я теж вважаю, що мисливці таки менше з двох зол. І демонів вони теж хочуть знищити, у нас є спільна мета. Тоді коли з демонами у нас нічого спільного, ми природні вороги, — погодився Саша. 

Я зітхнула. Якесь погане передчуття не покидало мене, але я зовсім заплуталася, не знаючи, чи воно моє власне, чи навіяне демоном, що сидів у моїй свідомості. 

 — Добре, на місці розберемось, — сказала я. 

Мисливці мали зібратися на закинутому будівництві, щоб подалі від цікавих очей вирішити, що робити з нами, погоджуватися на нашу пропозицію чи ні. 

 — А як ми поїдемо, таксі викличемо? — засумнівалась Аліса. — Це досить далеко, щоб іти пішки, але й не хочеться, щоб таксист бачив місце зустрічі…

— Ну, в гаражі стоїть машина бабусі… — Саша зітхнув. — Права в мене є, можу повезти вас. 

 — Супер, тоді сідаємо, — Аліса виглядала дуже задоволеною, певно, через те, що скоро побачить Даню. 

 — А ми не будемо шукати Ангеліну? Раптом їй загрожує небезпека? — спитала я, вже сидячи в автівці. 

— Вона сама обрала бути з демоном, — Аліса насупилась. — Це її вибір. Вона має розуміти, що так могло трапитись, коли пішла до нього.

— Але як же наша сила, вона ж діє тільки коли ми троє разом…

— Ну, ви слабші окремо, але це не означає, що зовсім не маєте сил, — Саша зітхнув.

Він завів двигун, і машина рушила з місця. Я дивилася у темряву за вікном і пробувала сконтактувати з сутністю в моїй голові. Вже не говорила вголос, а формулювала запитання подумки. 

“Хто ти? Що тобі потрібно?”

“Я вам не ворог”, — почула відповідь. 

“Але чому тоді ти не з’явився прямо, щоб усі тебе побачили? Навіщо було вселятися в мене?”

"Бо я дійсно демон, це правда. Більш того, я батько великого чиновника", — відповів він, зітхаючи. — "Але мене завжди цікавили люди. Мене захоплювало, що вони навіть без магічних сил могли створити купу цікавих і красивих речей." 

“Ну я теж не вважаю, що всі демони погані. От Нік мені здпався цілком симпатичним… Але як це довести Саші з Алісою і Дані? Вони не захочуть мене слухати, збираються провести ритуал і вигнати тебе геть…”

"Їм не вистачить сил зробити це. Якщо ти не допоможеш, вони не зможуть… Я б авжеж міг піти в пекло і поговорити з сином, але дуже сумніваюсь, що він мене послухає. Та і мій онук вже певно зовсім великий. Якщо вони вдвох мене притиснуть до стінки, навряд я впораюсь і зможу навіть втекти при невдачі." — сказав демон. — "Але я дуже скучив за родиною, тож певно, маю хоч спробувати." 

“Я теж скучила за своєю бабусею, — зітхнула я. — Добре, спробую вам допомогти. Принаймні переконати друзів вислухати вас. Але то вже мабуть тоді, коли ми будемо вдома, бо зараз на цьому зібранні з мисливцями вам краще сидіти тихо…”

"Стоп. Ти сказала, демон Нік?" — раптом перепитав він. — "А яке його повне імʼя? Як виглядає?"

“Не знаю… Може, Микола чи Микита…Він дуже привабливий, в нього темне волосся і блакитні очі, але це коли він в людській подобі то вони такі, а коли він показався нам як демон, очі були золотавого кольору… Ну, високий, спортивний…”

"Ні, це не демонське імʼя…Ану уяви його зараз і я зазирну в твої думки, щоб впевнитись! Бо за описом він схожий на Фенікса!" 

Я заплющила очі і постаралася уявити Ніка, так ніби він стояв зараз переді мною. 

“Ну що, ви бачите його?”

"Ти бачила мого онука!" — заявив він. — "Це точно Фенікс!"