76. Ангеліна. Звістка від друзів

— Я не піду, — сказала я вперто, стиснувши долоню Ніка в своїй і продовжуючи дивитись прямо на його матір. — Я більше не відпущу його. Мене теж певно будуть називати зрадницею, але я буду з Ніком, навіть якщо весь світ буде проти.

Вона закотила очі:

 — Ох уже цей юнацький максималізм… Я не знаю, що з вами робити! І так скільки проблем навалилося! Батько буде в шоці…

 — Йому доведеться примиритися з моїм вибором, — вперто промовив Нік. 

 — Тоді тобі треба перевдягнутися в наш одяг хоча б… І змінити ім’я. Ангеліна — це жахливе ім’я, — вона аж здригнулася, вимовляючи його.  — Зараз попрошу у Ренати якусь сукню для тебе. Рената — це молодша сестра Ніка, — пояснила вона. 

— Тому що в імені є "Ангел"? — запитала я. — Ну, можете мене звати Ліною… Так нормально? 

 — Добре, будеш Ліною, — вона розвернулась і кудись пішла, а за пару хвилин повернулася з молодою демоницею, певно, сестрою Ніка, яка з цікавістю стала мене розглядати. 

 — Ти справді відьма? — запитала Рената, простягаючи мені червону сукню. — Тримай, має підійти, у нас, схоже, один розмір…

— Дякую, — я кивнула. Рената виглядала майже як звичайна дівчина, якби не одяг. Зачіска в неї була сучасна, каре. — Так, я відьма… 

 — Нічого собі, дівчата помруть від цікавості, як я їм розповім…

 — Не здумай нікому розповідати про Ліну, — суворо сказала її мати. — Ніхто не має дізнатися. що вона тут. Вона поживе у нас до суду над Ніком, а далі буде видно…

Рената, почувши про суд, спохмурніла, певно, переживала за брата. 

 — Добре, не скажу нікому, — відповіла вона. — А тато знає? 

 — Татові доведеться сказати, — буркнула мати Ніка. 

— Я сам з ним  поговорю, — сказав Нік. — Не влазьте в це. Я представлю йому Ангеліну, щойно він прийде…

 — Ходімо, я покажу тобі гостьову кімнату, — сказала мені Рената. —  А ти розкажеш про ваш світ, мені дуже цікаво… Я теж хотіла там побувати, коли Нік узяв з собою дівчат, але він мені заборонив, я дуже на нього образилась…

***

Потім ми з Ніком залишилися вдвох у кімнаті. Я озиралась навколо. Спальня виглядала майже як звичайна. Ну, тут було більш готично, це факт. І свічки були замість ламп. 

— Батько в мене доволі суворий і любить правила, — сказав Нік. — Але все одно він мене любить. Бо я єдиний син, чи щось таке. Рената все ж не зможе успадкувати рід, бо її діти належатимуть до роду її майбутнього чоловіка. 

 — Мабуть, твій батько буде проти того, щоб ми були разом, — я зітхнула.  — Але я все одно стоятиму на своєму. Ти ж знаєш мій характер. я так просто не здамся! 

— Так, він точно буде проти, все ж, він політик. Але з іншого боку… Я спробую пояснити йому, що це шанс для сторін знайти якісь спільні знаменники. Війна виснажує обидва боки. Не тільки людей. 

— Я зі свого боку обіцяю, що спробую вмовити відьом не закривати портали. Адже, як я розумію, без цих порталів у вашому світі зникне життєва енергія і настане хаос?  Треба сказати твоєму батькові, що ми зможемо це залагодити… принаймні спробуємо…

— Так, — він кивнув. — Мій дід колись теж був в політиці. Він хотів примирення, але тоді нічого не вийшло. І він зник. Він був новатором. Тоді взагалі всі навколо його не розуміли. Хоча він був дуже розумним. Він захоплювався людьми, казав, що вони не такі прості, раз створили так багато шедевральних витворів мистецтва. Він любив всякий людський антикваріат. 

 — А що з ним сталося? Демони ж живуть багато років, більше ніж люди, чому ти кажеш про нього в минулому часі? — запитала я. 

— Коли його ідеї не прийняли на раді, він пішов з роду і про нього вже багато років ніхто не чув, — Нік зітхнув. —  Може, заперся десь, а може пішов до людей, хто його знає. Але батько його не зміг знайти, хоч і шукав.

 — Зрозуміло…Ну, я чула, що багато демонів живуть серед людей, може, і твій дід десь у нашому світі і ми зможемо його відшукати, — сказала я. — Головне, виграти той суд, щоб тебе виправдали…

Раптом я відчула, ніби в грудях стало мало повітря і я стала задихатись, було якось боляче…

“Сашо, ти живий? Відгукнись, будь ласка!” — це точно був голос Ані, і я вся похолола. Значить, з моїми друзями трапилося щось погане…