75. Ангеліна. У потойбіччі

— Ні, я не піду, — мені на очі навернулись сльози. — Я піду з тобою. Хай вони і мене вислухають. Я не залишу тебе… Я тебе кохаю. Мені все одно, що ти демон… Ти — хороший, у тебе є душа, я це бачу. 

 — Я теж тебе кохаю, і не хочу, щоб ти була в небезпеці, — він пригорнув мене до себе міцно, немов не бажаючи відпускати, але сказав при цьому: — Нам краще більше не бачитись. Вибач, що я роблю тобі боляче, але ми не можемо бути разом. Повертайся до своїх друзів, будь ласка…

— Я пішла від них. Я вже все вирішила. І якщо ти не візьмеш мене з собою, я сама прийду. Придумаю щось, — сказала я вперто. — Але це буде точно небезпечніше, ніж ти взяв би мене з собою сам зараз. 

Він якусь мить мовчав, продовжуючи обіймати мене. 

 — Ну чому ти така вперта? — сказав м’яко.  — Там ти будеш чужою, а тут ти була б у безпеці…

— Можливо, я тоді краще тебе зрозумію. А головне — я не залишу тебе самого. Я готова ризикнути. Я не хочу, щоб тебе вбили… — я стиснула його долоню в своїй. 

 — Я дуже тебе кохаю, — прошепотів Нік.

— Знаю… — я подалась вперед і легенько поцілувала його. — Ходімо. Я більше не збираюсь не від кого ховатися. І свій вибір я не зраджу. 

Він узяв мене за руку і сказав:

 — Якщо ти так дуже наполягаєш, можу зробити для тебе екскурсію у мій світ. Але потім ти повернешся назад. Можливо, якщо суд виправдає мене, ми разом повернемося до вашого світу, я готовий жити як людина, відмовитися від своїх демонських сил. Але якщо мене не виправдають, я попрошу моїх друзів вивести тебе з потойбіччя…

Я кивнула. Хоча насправді не збиралась йти звідти без Ніка. Якщо його залишать, я теж залишусь. Якщо його спробують вбити… Я щось придумаю і захищу його…

***

Коли ми заходили в портал, у мене на мить запаморочилося в голові, і мені здалося, що я падаю. Я міцніше вхопилась за руку Ніка і він підтримав мене, обійнявши за плечі. Але це відчуття швидко зникло. Я знову почувалася нормально. Ми опинилися в  коридорі якогось розкішного на вигляд будинку.

— Це мій дім, тут ти в безпеці, — прошепотів Нік. — Мій батько займає високу посаду в уряді. 

— У вас є уряд? — здивувалась я. — Чомусь уявляла, що тут все більш хаотично… Але якщо він в уряді, то і рішення якісь приймає. Може, він би тебе витягнув? 

 — Так, у нас є Вища рада демонів, є уряд… Батьки були в шоці від того, що я перейшов на бік опозиції. Але я в них єдиний син, тож вони не відмовились від мене. Все ще не втрачають надії, що це просто короткочасне захоплення, мій вибрик, а потім я знову стану таким, як раніше… Але цього не станеться, — він похитав головою. 

— Сину, з ким це ти розмовляєш? — раптом я почула за спиною жіночий голос. Озирнулась і побачила демоницю, яка втім виглядала дуже схожою на людину. Тільки очі її видавали. В неї була струнка фігура і пишне темне волосся, і Нік був чимось схожий на неї, я зрозуміла, що це його мати. 

—  Мамо, це Ангеліна, вона трохи поживе тут, — сказав Нік. 

— Ти серйозно привів в дім відьму? — вона зітхнула. — Батько вже майже домовився, щоб тебе просто відправили під домашній арешт!

 — Я кохаю Ангеліну, —  рішуче сказав Нік. — І мені байдуже, що вона відьма. Ми будемо разом, навіть попри те, що вам це не подобається! 

— Я теж кохаю Ніка, — я поглянула на демоницю. — Я буду виступати в суді, щоб захистити його. А якщо раптом його не виправдають… Я готова за нього битися з демонами. 

 — Його виправдають, — холодно кинула мені мати Ніка. — Ми зробимо все для цього. Але твоя поява на суді може погіршити його шанси, ти це розумієш? Його й так уже називають зрадником, я не хочу, щоб всі думали, що він став шпигуном на користь відьом… Поскільки мій син так любить тебе, я не буду заявляти, що тебе бачила, просто краще повертайся прямо зараз у ваш світ і більше тут не з’являйся!