71. Ангеліна. "Я не кину його!"

Коли ми сварились, раптом почули, як на вулиці щось відбувається. Визирнули у вікно і побачили, що нашу хвіртку виломали. Якийсь чоловік йшов прямо до будинку. І, судячи з арбалету в нього в руці, наміри в нього були не найкращі.

Чомусь зовнішньо він нагадав мені Даню, але ніби старшого? І одягався схоже… 

Ми вийшли йому назустріч і зіткнулись на ганку. Все ж, він був людиною, треба було бути обережними.

— Хто ти і чому виламав наші двері? — запитав у нього Саша дещо роздратовано. Нам було не до розбірок з людьми. Я мала довести дівчатам, що Нік — це не чисте зло, це було дуже важливо. Я ж бачила, що він кохає мене… 

 — Мені треба поговорити з відьмою. Ось із цією, — він вказав на Алісу.  — Залиште нас самих!

— Щоб ти їй щось зробив? — я насупилась. — Ми знаємо, що ви не любите відьом. Говори при нас. 

 — Добре, можу й при вас, — буркнув той. 

— Не варто при них… — Аліса поглянула на нього якось перелякано. 

 — Що, твої подружки не знають про те, що ти закрутила роман з мисливцем? — усміхнувся чоловік.  — Все приховане рано чи пізно виходить на поверхню! 

Я в шоці поглянула на Алісу. І тут шматочки пазлу стали складатись. Дійсно, вона була з Данею тоді, коли мене мало не схопив демон в лісі і там були якісь стріли… Все сходилось!

Аня стояла мовчки. виглядала шокованою і тільки переводила погляд  з нього на Алісу. Зате Саша зорієнтувався швидко.

 — І що ти хочеш? — запитав він. 

— Щоб відьма не ошивалася біля мого брата! — заявив він. — Забороніть їй, чи що, вам же це теж не вигідно!

— Ніхто не може мені нічого заборонити! — вигукнула Аліса. — Я кохаю Даню і не розлучусь з ним!

 — Це якесь божевілля! — сказав Саша. — Демон, мисливець… Дівчата, ви не могли знайти собі нормальних хлопців? 

 — Якщо ти покинеш його, ми пообіцяємо більше не переслідувати відьом, — сказав тим часом брат Дані, дивлячись на Алісу. — А якщо стоятимеш на своєму — оголосимо вам війну! Тоді несолодко буде всім! 

— Я не покину Даню! — вигукнула Аліса. 

 — Я вас попередив! — вигукнув мисливець. — Якщо не приймаєте цих умов, вам же гірше буде! 

Він повернувся і пішов назад до хвіртки. 

— Алісо, нам краще прийняти його умови, — сказав Саша. — Ми б могли закрити портали, укласти мирну угоду з мисливцями і тоді ви б повернулися до свого звичайного життя…

— Чому? Чому ми маємо приймати ці умови? Я не відмовлюсь від Дані… — здається, її губи починали тремтіти. — Ми обоє люди! Ми маємо право бути разом. 

Я почула у її словах натяк на мене, типу це я не маю права бути з Ніком, бо він не людина, а вона має. Це якось сильно зачепило мене за живе. 

 — Я теж маю право бути з Ніком! — вигукнула я. — І ніхто мені не заборонить цього!

— Нік — не людина! — сказала Аліса у відповідь. — Демони — це зло! Вони ранять людей, вбивають їх! 

 — А мисливці теж ранять і вбивають відьом, значить, вони теж зло! — вперлась я руками в боки, стоячи проти неї.  — Але  тобі можна залишитися з Данею, а мені з Ніком ні? Якісь подвійні стандарти! 

— Дівчата, не сваріться, нам не можна сваритися, ми маємо діяти всі разом, — спробувала нас зупинити Аня. 

 — Ви обоє маєте думати про нас усіх. про спільну користь, а не думати лише про себе, — сказав Саша суворим тоном. 

— Тобі легко казати, і ти, і Аня — відьомського роду, тож і проблем нема, — насупилась я. — Я не кину Ніка, тим паче зараз, коли знаю, що Даня — мисливець. Я маю піти і поговорити з ним! 

 — Куди ти підеш, дурна? У портал? — насупилась Аліса. — Тебе там вб’ють і силу заберуть, а ми за тобою не підемо, бо вже набридло тебе витягати з халеп! 

Я прямо вся закипіла. То я вже дурна, і мені докоряють тим, що вони вже втомилися мене рятувати? Я для них усіх лише постійний клопіт? 

 — Ну то й пішли ви всі! — вигукнула я. — Я не просила брати мене до вашої компашки! Не просила Горпину давати мені силу! Не хочу більше мати з вами жодної справи! Робіть що хочете, а про мене забудьте! 

Повернулася і побігла в темряву, яка вже огоронула місто. Сльози котилися в мене з очей, єдине, що я хотіла зараз — це побачити Ніка і опинитися в його обіймах…