70. Аліса. Суперечка

Коли ми прийшли додому, Ангеліна виглядала дуже кепсько. Треба було щось вирішувати з демонами. Я не дам їм скривдити ще когось. 

— Ми маємо закрити ті портали раз і назавжди, як і казала Аня. Ти ж знаходила в книзі якісь уривки заклять, які можна скласти, так? — запитала я у неї. 

 — Так, в принципі я вже написала чернетку цього заклинання, але ще потрібно перевірити, чи я чогось не забула. А то раптом замість того щоб закрити портали воно їх активізує і звідти повалять демоняки, — замислено сказала Аня. 

— Вашої енергії для цього може бути замало. Ми маємо зібрати всі добрі сили міста, як мінімум, — припустив Саша. — Розіслати листи всім родинам відьом, вони мають допомогти.

— І що ви зробите з тими, хто залишиться по цю сторону? — Ангеліна дивилась у вікно. — Ті дівчата-моделі, які пішли з Ніком, вони не були злими. І Нік… Не схожі вони на абсолютне зло. 

 — Вони могли прикидатися, — сказала Аня. — Коли я потрапила в портал, то бачила там старого демона, який не виглядав злим, але цілком спокійно розмірковував про те, що нас треба убити… Я не вірю. що демони можуть бути хорошими…

— Серед людей теж є вбивці, — вперлась Ангеліна. — Чи з цим ти теж будеш сперечатись? І купа різних злочинців. Що вони тільки не роблять… 

 — Я думаю, в них вселяються демони, тому вони таке й роблять, — буркнула Аліса.  — І повністю підкоряють людей своїй волі! 

— Легко звинуватити в усіх гріхах демонів! — Ангеліна підтисла губи. — Ні, люди теж не білі і пухнасті! Нік кохає мене, я це відчуваю. В цьому він мене не обманював. 

 — Якби не обманював, то сказав би правду про себе, — не погодилась я.  — А так він приховував своє походження, значить, щось проти нас задумав..

Хоча, коли я подумала про це,  я ж теж приховувала перед Данею своє походження… І що буде, коли дівчата дізнаються, що він мисливець? Хоча… Мисливець — не демон. Ми на одному боці. Ми рятуємо людей. 

— Аню, ти теж все ділиш на чорне і біле? — Ангеліна  поглянула на Аню, здається, в її очах стояли сльози. — Теж вважаєш, що Нік — зло? 

Аня на мить завагалася. Мені здалося, вона ніби прислухається до чогось, чого ми не чуємо, її обличчя стало здивованим. 

 — Між демонами зараз виникли протиріччя, — раптом сказала вона. — Одні за те, щоб знищити всіх людей і поселитися в людському світі, інші за те, щоб укласти перемир’я…

— Не буде ніякого перемирʼя, вони не вміють тримати слово, — це вже сказав Саша, який до того мовчав.

 — Це тобі той демон в порталі сказав про перемир’я? — хмикнула я. 

 — Ой… Що? — Аня закліпала очима, ніби людина, що глибоко задумалась і  щось не розчула. — Яке перемир’я? 

— З тобою все нормально? — Саша торкнувся її плеча. — Ти щойно сказала, що між демонами протиріччя і частина хоче перемирʼя, а частина — всіх повбивати. А я сказав, що вони не вміють тримати слово.

 — Точно, щось таке я говорила, — вона виглядала розгубленою. — Мабуть, я просто втомилася. Але  згодна, що не варто діяти стрімголов, треба вивчити ситуацію… 

— Ми маємо закрити ті портали і крапка, — сказала я.

Подумала, що якщо зникнуть портали, то і родичі Дані вже не будуть точити зуб на всіх підряд. Вони побачать, що відьми — не демони, що ми не якесь там вселенське зло. 

— Тоді люди будуть в безпеці, хіба ні? — додала, поглянувши на дівчат.

— Я теж за закриття, тоді все нормалізується, — відповів Саша. 

— А я проти! — Ангеліна підтисла губи. — Я не закрию там Ніка! Це неправильно! Ці портали ж не просто так існують, певно! 

 — А що ти пропонуєш? Закрити всіх, а його залишити? Так він почне відкривати ті портали знову, і витягне своїх сородичів, — сказала я. — Треба позбутися всіх демонів без винятку!