65. Ангеліна. Хвилююча мить

 Коли я запланувала на сьогодні шопінг і придбання обновок, мій настрій ще покращився. Але треба було й попрацювати, час, що залишався до побачення, я вирішила присвятити роботі над створенням образів Ані й Аліси. 

Аню я знайшла в бібліотеці, де вона закопалася в гору якихось старовинних книг, від яких так пахло пилом, що в мене одразу почало крутити в носі. 

 — Аню, виручай, ти маєш стати моєю моделлю, — попрохала я, знаючи, що її безвідмовна вдача не дозволить сказати “ні”. 

— Моделлю? Серйозно? — здивувалась вона. — Не те щоб я проти, але… Я ж не вмію позувати…

 — Треба буде просто походити по подіуму, це нескладно, — сказала я. — Я тобі покажу і ми разом потренуємось. Аліса теж буде, — додала, побачивши, що подруга сумнівається.  — Вона вже дала свою згоду! 

— Ну якщо Аліса погодилась… — Аня кивнула. — Добре. Я зроблю це. А що це буде за одяг? 

 — Я думала, що тобі личитиме якась довга сукня з легкого шифону в ретро-стилі, може з якоюсь красивою брошкою чи шарфиком… І волосся розпустити, воно в тебе дуже гарне…

— Добре, мені таке підходить. Тільки підбори не дуже високі, бо я боюсь впасти прямо на тому подіумі… — відповіла вона. 

 — Добре, хочеш поїхати зі мною в магазин і вибрати якесь зручне взуття? — запропонувала я їй. 

— Давай, — вона кивнула. 

Ми поїхали разом до магазину і вибрали взуття Ані та мені, я від підборів відмовлятися не мала наміру, дуже любила їх. А ще купила тканину для пошиття своїх моделей та різну фурнітуру. Добре, що в мене була сучасна швейна машинка, яку я забрала з дому…

Потішена, я повернулася до нашого будинку, вдягнула свою улюблену сукню, нові туфлі, зробила красивий макіяж і вирушила на побачення, тим часом як Аня знову закопалася в свої книги. Як вона пояснила, шукала якісь закляття. Ну, подобається людині тим займатися, хай тішиться. У мене ж були справи значно важливіші наразі, ніж боротьба з демонами…

***

Коли я приїхала за вказаною адресою, це виявилась навіть не квартира, як я думала, а цілий будинок, доволі сучасний і зовсім новенький. Коли я зайшла всередину, було враження, що тут навіть не жили, настільки все виглядало новим і необжитим. 

— Сподіваюсь, ти не орендував цей пентхаус просто заради цього побачення? — я усміхнулась. — Мені не важливо, де ти живеш, чи щось таке… 

 — Та я тут живу, просто лише недавно переїхав і ще не встиг наробити безладу, — усміхнувся він. — Ходімо, я все приготував.

Нік провів мене до їдальні, де було все облаштоване для романтичної вечері. Тут були запалені свічки і стояли страви, накриті спеціальними кришечками, які Нік став по черзі відкривати. 

— Ти випʼєш зі мною трохи вина? — запитав він, беручи до рук пляшку. 

 — Можна, — я усміхнулася, трохи хвилювалась, хоч і старалася не показувати цього. 

Він наповнив келихи, потім передав мені мій і підняв свій:

— Хочу випити за тебе. Знаєш, ти найкраще, що зі мною сталось за все моє життя, — Нік торкнувся мого келиха своїм. 

 — Мені дуже пощастило зустріти тебе, — сказала я тремтячим від зворушення голосом.  — Я думала, таких ідеальних чоловіків не існує, але ось ти, зовсім поруч..

— Я не ідеальний… — він чомусь відвів погляд, коли сказав це, але потім знов поглянув на мене. — Але мої почуття, незважаючи ні на що, вони справжні… 

Нік відпив вина, я теж відпила. А потім він встав з-за столу і простягнув мені долоню. На фоні, ніби по змаху чарівної палички раптом заграла повільна музика. Як він це зробив? Я встала і прийняла його долоню. Він обійняв мене і ми почали танцювати. 

Нік зазирнув мені в очі, а потім подався вперед, торкаючись губами моїх губ.

Я відповіла на поцілунок, все було так красиво і романтично, як у казці.  Відчувала, як прискорено б’ється моє серце, а в голові паморочилося, чи то від випитого вина, чи від того, що Нік знаходився так близько…

— Я божеволію від тебе, — прошепотів він мені на вухо. — Кохаю. Хочу дуже… Зупини мене зараз, або я навряд зупинюсь, — додав він гаряче.

 — Я не маю наміру тебе зупиняти, бо теж дуже хочу цього, — прошепотіла я йому на вухо. 

— Ліно, — сказав він на видиху, і знов поцілував мене. А потім раптом підхопив на руки, як пушинку, і поніс до сходів.

В нього все це виходило так легко… Він продовжував цілувати мене, аж поки не вклав мене на ліжко. Хоча, там він теж продовжив цілувати. Тільки поцілунки його опустились нижче. 

— Кохаю тебе, Ліно…