42. Аня. Підслухана розмова

Раптом я відчула, що вже стою біля вікна, я й не помітила, як встала з ліжка. чи це був уже сон? Дивне відчуття, коли уві сні думаєщ, що це може бути сон… Я озирнулася і побачила Сашу, який стояв поряд зі мною, трохи позаду. 

 — Це вже сон? — запитала я його пошепки. 

— Схоже на те… — він кивнув. — Згадай, де ти бачила той портал. Ти відчуваєш його зараз? Він тебе ще манить?

 — Он там, в саду, — як тільки я поглянула на те місце під старим дубом. де бачила портал минулої ночі, як він з’явився там знову, і я почула той же голос, що мене кликав. 

Саша поглянув на мене.

— Ти щось чуєш? 

 — Так, ніби тиху музику і хтось кличе мене на ім’я…

— Тоді ходімо туди, — він торкнувся моєї долоні і переплів наші пальці. 

Я кивнула і ми пішли на той голос. Він заворожував, мені на душі раптом стало спокійно-спокійно, зайві думки ніби зникли, все перетворилось на суцільний спокій.

Здається, я вже навіть не відчувала руки Саші на своїй долоні.

Коли ми зайшли на задній двір, я побачила портал. 

— Аню… Врятуй мене, — почула звідти голос. — Врятуй мене… 

 — Так, я зараз тебе врятую… — сказала я, відчуваючи, що маю прямо зараз увійти туди, це було непереборне бажання, я забула про все навколо. 

— Аню, нам не можна йти туди, — почула голос Саші, але все одно ступила в портал.

Але Саша все ще тримав мене за руку.

—...Їх не можна просто вбити. Особливо поодинці, — почули голос десь неподалік.

Ми були в якійсь темній печері, але віддалік відблискувало світло синього вогню, як від факела.

— Але вбити їх безпечніше! — не погодився інший голос. 

— Горпина зробила помилку, коли розділила силу, вони не зможуть скоординуватись достатньо добре, — знов сказав перший голос.

 — Ми маємо забрати їхні сили,  — втрутився ще один, третій голос.  — Розділити їх і залишити кожну без сил! 

Саша стис мою долоню і кивнув на шлях назад, до порталу. Я  дуже неохоче послухалась. Хотілося дізнатись більше про плани наших ворогів. але розуміла, що коли вони нас побачать, нам буде непереливки, адже їх більше і вони сильніші.  

Ми пройшли назад і повернулись через портал. А коли зробили це, то раптом прокинулись на ліжку. Саша обіймав мене, пригортаючи до себе абсолютно повністю. Я була розвернута до нього обличчям і відчувала його тіло своїм. Наші погляди зустрілись.

Я на мить забула про свій сон, бачила лише Сашу і потягнулася до нього, щоб поцілувати його. 

Саша також подався до мене і торкнувся губами до моїх губ. 

— Я вже майже жалкую, що сказав всім суворо бути вдома щодня… Бо ми теж не надто можемо порушувати це правило. Принаймні, якщо я хочу, щоб дівчата мене слухали. 

 — Але вони все одно його порушують, — усміхнулась я.  — Може, правила для того і створені, щоб їх порушувати?

— Але я відповідаю за вашу безпеку, — Саша погладив мене по щоці. — Я маю захищати вас.

 На цих словах я згадала про почуте в порталі. 

 — Отже, мета наших ворогів — не вбити нас. а позбавити сили, — сказала замислено. 

— Не факт, що позбавивши вас сили, вони вас не спробують вбити, — він зітхнув. 

 — Та так, одне іншого не виключає, — зітхнула я.  — Але хто з цього порталу просив мене про порятунок? Чи це просто була якась пастка…А раптом вони вже захопили якусь іншу відьму і тримають в полоні?

— Ти думаєш, те, що ти чула — не пастка? — запитав він замислено. — Ну, той голос. 

 — Можливо, — я знизала плечима. — Але раптом там була якась жінка в біді і ми могли б її врятувати?..

— Треба спробувати пошукати її, ну, ту відьму. Як ти шукаєш портали. Може, якщо ти чула її голос, у тебе вийде звʼязатись з нею дистанційно, — припустив Саша…

Продовження - завтра о 22.00!

Додавайте книгу в бібліотеку і ставте їй сердечко. щоб не загубити і дізнатися, що буде далі. Буду дуже вдячна за підтримку на конкурсі! 

Якщо ви ще не зареєстровані на Букнеті, це легко зробити через Фейсбук, Гугл або ж електронну пошту, і тоді ви зможете у будь-який час читати багато цікавих книг!

Подарунок для когось із улюблених читачів - промокод на безкоштовне читання книги Ді Мії "Дружина ректора - потраплянка"  tifKm1To