39. Аліса. "Так буде краще"

Коли я натиснула на дзвінок, спочатку взагалі ніякої реакції не було, але потім я почула, ніби увімкнувся домофон.

— Хто ви? — почула з домофону голос якоїсь не дуже молодої жінки. 

— Я до Дані. Я його… знайома… — я трохи завагалась, але потім більш впевнено сказала. — У мене до нього важлива розмова, можете його покликати? 

— Він прихворів, — відповіла жінка. — Найближчі дні навряд з ним можна буде побачитись. 

 — Шкода, — я зітхнула. — Добре, передавайте йому, хай одужує швидше…

— Обовʼязково. А як вас звуть? — поцікавилась жінка.

 — Аліса, — сказала я, і додала. — Ми в одному універі вчимось, — щоб вона нічого не запідозрила. 

— Добре, я все передам. Дякую, — сказала вона у відповідь. — Я думаю, він вже за пару днів одужає і піде в університет.

Я подумала, що тут можливо є якісь камери, чи щось таке, тому відійшла від будинку і тільки тоді написала Дані: 

“Привіт, я зараз під твоїм будинком, можеш впустити мене, або сам вийти?”

“Що? То це ти дзвонила в двері?” — перепитав він здивовано. 

“Ага, я, але твоя мама сказала, що ти хворий і не можеш вийти…”

“Ну, ми ж не можемо розкривати таємниць роду. У мене поранення від тієї кулі. Авжеж, таке не можна показувати кожному зустрічному. Зможеш зайти з іншої вулиці до нашого будинку? “

“Добре, зараз я зайду з іншого боку, — відповіла я. — Там є хвіртка? Чи перелізти через паркан?”

“Я вийду і впущу тебе. Поки що зайди з іншого боку, там є хвіртка, я її відчиню, зустрінемось там.” 

Я поставила лайк його повідомленню і обійшла територію будинку. Це вийшло не так швидко, як я думала. Але я дійсно знайшла хвіртку. І саме коли я до неї підійшла, Даня її відчинив.

Він виглядав трохи блідим.

—  Що ти тут робиш? Добре… Ходімо швидше, раз вже ти прийшла. 

 — Гаразд, — я усміхнулась. Коли побачила його, то всередині мене ніби піднялась хвиля радості. Він не проганяв мене, не казав, що нам не варто бачитись. Може, у нас ще все налагодиться…

— Але все ж ти дуже ризикувала, — додав він, взявши мене за руку і повівши територією. — Моя родина… Ееее… Вони дуже специфічні. 

 — Ви всі мисливці? — з цікавістю запитала я. — І всі у вашому роду теж одружуються з мисливцями чи можуть і зі звичайними людьми? 

— Так, — він зітхнув. — Тому я і не хотів, щоб ти привʼязувалась до мене, — він трохи стис мою долоню, ми якраз підійшли до маєтку і зайшли всередину.  — У нас немає ніяких камер, щоб не скомпрометувати себе. В будинку зараз тільки бабуся, всі інші на полюванні. Ну, я теж тут через травму…

Значить, це була не мама Дані, а бабуся, ну, це на краще. 

 — Ми ж можемо бути просто друзями, — сказала я. — В такому разі я не буду до тебе прив’язуватись…

Подумала, що я вже закохалась у нього, але… Краще вже друзі, ніж узагалі не бачитись і не спілкуватися….

Ми пройшли першим поверхом до сходів дуже швидко, я майже не встигла нічого розгледіти. Цей будинок виглядав стильно і багато. 

Коли ми зайшли на другий поверх, Даня відчинив одну з кімнат, завів мене туди і раптом обійняв.

— Ти не думай, що я не хочу бути з тобою. Я хочу, — прошепотів він мені на вухо. — Ти дуже подобаєшся мені. Але це небезпечно. Через мене ти могла загинути. 

Моє серце враз шалено закалатало в грудях, по всьому тілу побігли мурашки. 

 — Ти мені дуже подобаєшся теж, — прошепотіла я. — Не хвилюйся, я зможу за себе постояти в разі чого…

— Не проти демонів, Алісо, — він торкнувся моєї щоки кінчиками пальців. — Для них вбити людину — простіше простого. Я не можу ризикувати твоїм життям. А вони точно будуть полювати на тебе, якщо ми будемо разом. Вони вже бачили нас разом. 

 — Тоді, якщо вони нас бачили, то так і так будуть полювати, — зауважила я. 

— Зараз вони не звернули на тебе увагу. Вони ж не напали. А якщо ти будеш весь час поруч… Їм не потрібні прості люди. Ну, хіба що ті, які заключають з ними контракти. Тобі буде безпечніше без мене.

 — Але я не хочу без тебе, — вирвалось у мене. 

Мало не зізналася, що я відьма і сама можу розправитися з демонами. Але прикусила язик, бо хтозна як Даня на це зреагує. Може тоді остаточно відштовхне мене? 

— Я теж не хочу. Але так буде краще для тебе…