32. Аліса. Зізнання

Коли я побачила очима Вуглика все, що відбулось, і що Ангеліна втратила свідомість, я одразу кинулась вперед. 

Вже не мало бути небезпеки викриття, він же розправився з тим демоном. 

Я побігла в той бік, де мала зустріти Даню, аж раптом побачила, що він лежить на землі. Одяг на його плечі був розірваний і там же була рана, певно, від тієї вогняної кулі, я ж все бачила очима Вуглика. Рана ніби не зачепила органів і не була надто глибокою, скоріше, пройшла по дотичній, але мені все одно було дуже страшно… 

Даня лежав на спині і важко дихав. Коли побачив мене, то все ж зміг заспокійливо усміхнутися.

 — Не хвилюйся, вже все добре. твоя подруга в безпеці, але треба забирати її і йти звідси, — пробурмотів він. 

 — А ти? Я тебе не залишу самого, — сказала я. 

— Мене дуже важко вбити. Нас з дитинства тренують виживати, — він торкнувся моєї долоні здоровою рукою. — Йди, бо він сказав, що скоро відкриється портал. Швидше. 

 — Я відведу її в безпечне місце і повернуся, — пообіцяла я. Підбігла до дерева, до якого була прив’язана Ангеліна, і заходилась розплутувати мотузки. 

Вона поворушилася. слабко застогнала. а тоді розплющила очі. 

— Ти? Але хіба у тебе є лук чи арбалет?... Хоча я бачила Вуглика, логічно, що ти була десь поруч… Хтось вбив демона. Ти бачила, хто?

 — Ні, не бачила. може у нього ще були якісь вороги, — збрехала я. — Треба швидко забиратися звідси, поки не відкрпився портал! . 

— Він щось посипав мені в обличчя, якийсь порошок. Тому я не могла підняти щит…

Я допомогла Ангеліні встати. Слава Богу, вона змогла йти. Мені треба було відвести її звідси повз Даню, щоб його не побачили Саша і Аня, якщо вони зараз нагрянуть. Ну і сама Ангеліна теж. 

Коли ми відійшли трохи далі, майже одразу їх зустріли. 

— А де твій хлопець? — здивувався Саша.

— Я спеціально з ним розділилась, — збрехала я. — Але певно тепер треба його знайти, раптом демони знову зʼявляться? 

— Але Ангеліні треба додому… — Саша поглянув на мене.

— Їдьте, я швидко його знайду, — сказала я. — Демонів тут вже нема, портал закритий. Все буде добре. Ну, не можу ж я його в цьому лісі кинути?

Я намагалась триматись невимушено, але насправді мої руки зараз тремтіли. Що як та вогняна куля була отруєна чи проклята, або ще щось? У мене не було якихось цілительських здібностей, щоб допомогти Дані… Але я в будь-якому разі мала зараз же до нього повернутись.

— Ну добре, — Саша виглядав невдоволеним. — Але якнайскоріше повертайся, бо, хоч ти й сильніша за Ангеліну, але самій тобі бути небезпечно.  Або я можу зараз відвезти дівчат і повернутися до вас. 

— Та я швидко! — я нервово засміялась. — Не переживай! Будемо на звʼязку!

Я швидко розпрощалась з ними і побігла назад. 

Даня, коли я прийшла, зблід сильніше. Але коли побачив мене, то здивувався.

— Ти чого тут? І де твоя подружка?

 — З подружкою все гаразд, вона в безпеці. Давай вибиратися звідси, ти зможеш піднятися? — запитала його я. 

— Треба протиотруту випити. Але мене паралізувала ця довбана отрута, — буркнув він. — Протиотрута в правій передній кишені штанів. Дістань. 

Я відчула, що червонію, бо ситуація була дещо двозначною. Але не було часу соромитися, треба було рятувати Даню і бути насторожі, бо демони могли з’явитися будь-якої миті. 

Тому я засунула руку йому в кишеню і дістала маленьку пляшечку з темного скла:

 — Це вона?

— Так, давай, вилий це мені в рота, — він розтулив губи. 

Я відкрутила кришку і влила зміст пляшечки Дані до рота. 

Рана на його руці почала шипіти і він зморщився від болю.

 — Тобі боляче? — з тривогою спитала я. — Не допомагає? 

— Все добре, — він видихнув. — Це універсальний антидот. Він не повністю мене вилікує, але тепер я зможу принаймні повернутись у клан… Ти врятувала мене, — він торкнувся здоровою рукою моєї щоки і зазирнув мені в очі. 

 — Я кохаю тебе, — раптом вирвалось у мене.  — Ти врятував Ангеліну, хоча сам ризикував своїм життям…