31. Ангеліна. "Хто мій рятівник?"

Коли я прийшла до тями, то побачила, що навколо якісь дерева і кущі, в напівтемряві було погано видно. Я спробувала поворухнутися, і відчула, що прив’язана до дерева.

— Відпустіть мене! — хотіла крикнути, але з горла вирвалося тільки якесь тихе мугикання. 

— Не рипайся, відьмо, — буркнув мій викрадач. Він був дуже високий, зарослий чорним волоссям, тільки очі блищали на якомусь не зовсім людському обличчі. — Скоро тут відкриється портал. Скажи, ти була колись по той бік?

 — Навіщо я вам? — запитала я тремтячим голосом. — Я нічого не зробила, і не вмію нічого робити! Випадково опинилася в домі Горпини і не просила в неї давати мені ту силу! 

— Ти — загроза. Хоч ще і надто слабка. Але ви троє маєте померти. Якраз, поки ви слабкі, це і треба зробити, — не погодився він. — Де ж цей дебільний портал, я мав відправити тебе до того, як прийдуть інші, — буркнув він тихіше. 

Я відчула надію. Отже, мої друзі збираються прийти за мною. Може, Аліса вже відправила Вуглика на розвідку, треба якось дати зрозуміти, що я тут. Але з прив’язаними до дерева руками це було складно зробити. Тому я подумки стала уявляти, що розводжу вогонь, щоб Вуглик помітив його. Він же фамільяр, тож має мене відчувати. Чи він тільки Алісу відчуває? 

Потім я подумала про Ніка, про те, як він несподівано зник,  і запитала у волохатого:

 — А де мій хлопець? Ви його теж забрали у свій портал? 

— Ні, я дочекався, коли він відійде від тебе, мені не треба були зайві свідки і шум прямо на вечірці! І так був ризик що відьми-подружки ще там тебе врятують.

Принаймні, те, що Нік у безпеці, порадувало мене. Я не хотіла, щоб він через мене постраждав.

Раптом я почула якийсь шурхіт недалеко в кущах. Хто це  — якийсь спільник мого викрадача чи, навпаки, мій шанс на порятунок?

 — Допоможіть! — уже голосніше крикнула я. 

Зловмисник теж обернувся на кроки, але саме в цю мить я побачила, як в нього потрапила якась стріла. Він одразу заревів від болю. Зелена кров потекла по його одягу. Однак стріла влучила тільки в плече, а не в серце. 

І в ту ж мить я почула, як наді мною пролетів якийсь птах. Здається, я помітила Вуглика. Значить. це мої друзі йдуть мені на порятунок. 

Але розслаблятися було рано. Мій викрадач голосно заревів, але коли я знову почула шурхіт, викрадач теж звернув на нього увагу. 

У нього в руці раптом зʼявилась вогняна куля і він жбурнув її в бік, де був той, хто хотів мені допомогти.

— Обережно! — вигукнула я. Я не знала, хто мені допомагав, але це були не мої друзі, в них не було такої зброї.

Але мій рятівник, певно,  не постраждав, бо чергова стріла прилетіла у відповідь. 

Другий постріл вже не потрапив у ціль, злий демон, чи хто він там був, кинувся в той бік, звідки стріляли. Аж раптом його ноги підкосились і він впав на одне коліно. Я побачила, що навколо рани йшов якийсь чорний дим. Демон спробував витягнути стрілу, але коли торкався її, то його руки починали прямо палати і шкварчати, немов він підсмажував їх на сковорідці. Він заревів ще сильніше. 

Тоді в нього знову полетіли стріли, але тепер декілька підряд. Але він ухилявся і знову поцілив кудись кулею. Я почула голосний зойк, здається, він підстрелив мого рятівника… 

Аж раптом відкрився портал, про який він казав. Я вже думала мені кінець, коли звідти полетіла ще одна магічна куля, явно демонська. 

І вона потрапила прямо в серце мого викрадача. Як на зло, демон поглянув в цю мить прямо на мене. Коли наші погляди зустрілись і його очі почали тьмяніти, мені стало не по собі. До горла підкотила нудота, голова запаморочилась і я раптом відчула себе такою слабкою, що сили вмить мене покинули, а перед очима потемніло...