28. Ангеліна. Напад

Нік танцював дуже добре, ну він дійсно був ідеальний у всьому. Хоча я теж не відставала, бо навчаючись у школі, займалась в танцювальній студії. 

 — Як тобі вечірка? — запитала, усміхаючись йому і ледь облизуючит пересохлі губи. 

— Я вперше на звичайній людській вечірці. В сенсі, на молодіжній, чи як це називається… Цікаво. Був якось на костюмованій в Англії ще. 

 — Прикольно, і в кого ви перевдягалися? — поцікавилась я. 

— О, ну ми були ніби в середньовіччі. Там було вогнище, ми вдягали середньовічні костюми, всілякі мантії з каптурами. Це було цікаво, — сказав він. 

 — Я б теж залюбки в такому взяла участь. Якісь середньовічні сукні мені завжди подобались, — сказала я. — Ну, звісно, якщо точно знати, що на тому вогнищі нікого не спалять, — і засміялася своєму жарту. 

Він засміявся теж.

— Та ну, авжеж, там нікого не палять… Авжеж, не палять!

 — Тоді я спокійна, — я обвила його шию руками і зазирнула в його бездонні очі. — Взагалі поруч з тобою я почуваюсь у безпеці…

— Я захищу тебе, — кивнув він і, прикривши очі, подався вперед і торкнувся губами моїх губ. 

Я теж заплющила очі і вся віддалась солодкому поцілунку. Хотілося, щоб ця мить тривала якомога довше, щоб музика не припиняла лунати, і ми не розтискали обіймів…

Коли він відірвався від моїх губ і я знову розплющила очі, наші погляди знову одразу зустрілись.

— Дурію від тебе, — прошепотів він на видиху. 

 — І я…— в мене дійсно все паморочилося в голові, я була ніби п’яна, ледве трималася на ногах. Ще ніколи не відчувала такого кайфу від одного звичайного поцілунку. 

Шкіра Ніка ніби стала якоюсь гарячішою, чи то мені стало жарко.

— Я відійду на хвилину, — прошепотів він мені на вухо. — Охолонути треба. Почекаєш трохи? 

— Так, добре, — я подумала, що йому просто треба у вбиральню. — Я почекаю. 

— Домовились, — він чмокнув мене в губи і швидко пішов до виходу. 

Я мрійливо поглянула йому вслід. Чекала на його повернення, але він все не йшов. В якусь мить мені здалось, що  я його побачила на виході, але він не зайшов, а пройшов повз двері. я одразу пішла за ним. 

Але варто було мені вийти надвір, де було темно, я раптом побачила перед собою якусь високу постать, зовсім не схожу статурою на Ніка. 

 — Вибачте. я свого хлопця шукаю, — пробурмотіла я, обходячи здорованя. 

— А як він виглядав? Такий підкачаний брюнет років двадцяти-двадцяти двох? — запитав здоровань. 

 — Так, — зраділа я. — Він тут проходив?

— Так, він пішов в ті двері, — він вказав на двері чорного ходу.

 — Дякую, — я здивувалася, чому Нік туди пішов, можливо, переплутав двері? Ну. він недавно тут навчається, тож таке цілком можливо. 

Я підійшла до дверей, відчинила їх, і тут же відчула, як на мою голову накинули щось схоже на мішок, відразу стало важко дихати, перед очима запанувана непроглядна темрява. 

 — Що в біса відбувається? — хотіла гукнути я, але замість того з мого горла вирвався якийсь тонкий писк. 

А потім мене підхопили чиїсь сильні руки і кудись потягнули…

Здається, мене посадили в машину, бо я відчувала запах бензину і освіжувача повітря. Я так налякалася, що мені перехопило горло спазмом, треба було кричати, вириватися, бити на сполох, а я не могла ні поворухнутися, ні видати жодного звуку. 

Останньою моєю думкою стало, що Нік, мабуть мене шукатиме, але подумає, що я сама пішла додому, він гадки не матиме, що на мене тут напав маніяк…

А потім чи то від стресу, чи від нестачі повітря в мене запаморочилось у голові і, здається, я втратила свідомість…