27. Аліса. Любителька пригод

Коли ми з Данею танцювали, я, здається, зовсім почервоніла. Добре, що на мені була косметика, яка приховувала все це. 

— Добре ти викрутилась перед подружками щодо спорту, — прошепотів він мені на вухо. І ніби не робив нічого такого, але по шкірі побігли сироти від близькості.

 — Ой, а я злякалась. що ти образишся, — сказала я, ледь усміхаючись. 

—Та чого мені ображатись, — він ледь облизнув губи. — Ти сьогодні якась не така, як була на кладовищі. 

 — Ти теж не такий… Але ти мені більше подобаєшся таким як зараз…

— То я тобі подобаюсь? — Даня зазирнув мені в очі. 

 — Так… — кивнула я. — Коли я тебе побачила тоді, то подумала, що ми в чомусь схожі…

— Так, — видихнув він мені в губи. — Схожі… Але ти добріша за мене. Я ненавиджу нечисту силу. А ти змогла навіть співчувати тому привиду.

 — Певно, так… Хоча… — я хотіла розповісти, що ми з дівчатами теж воюємо з нечистою силою, але вчасно стулила рота. Це не тільки моя таємниця, Саша застерігав нас нікому не розповідати про те, хто ми. Тому я сказала зовсім інше замість того, що думала спочатку. — Хоча я раніше взагалі не вірила у всіх цих духів і привидів. Думала, це просто казки…

— Це не казки, — він похитав головою. — Це нечисть. І вона дуже небезпечна. Через неї помирають люди… Через таких привидів, через відьм, через демонів і потойбічних істот.

 — Ну, привиди і демони — це ясно, а хіба всі відьми погані? Я думала, деякі з них можуть бути добрими… — сказала я дуже обережно, щоб він не запідозрив чогось. 

— Відьми використовують потойбічні сили, вони дозволяють тим силам текти через них і тим самим втрачають свою людяність. Вони женуться за силою і не перед чим не зупиняються, вони перестають бути людьми в якийсь момент, — він зітхнув. — Моя мати колись дуже постраждала через відьму. Вона до сих пір в лікарні. І ніколи не буде такою, як раніше…

 — Співчуваю, — зітхнула я. Уявила, що буде, коли він дізнається, що я відьма. Вб’є мене? Від цього мурашки побігли по шкірі, але мене не стало тягнути до нього менше. 

— Пробач,  я засмутив тебе? Не треба було про це говорити тут. Ми мали розважатись, — він торкнувся долонею моєї щоки. 

 — Так, не будемо говорити про сумне, — я дивилася в його очі і відчувала, що закохуюсь у нього все сильніше. Інстинкт самозбереження говорив, що ні в якому разі не варто цього робити, що треба триматися від нього подалі, але серце протестувало. Даня був прямо ідеальним хлопцем, про якого я могла мріяти. Чому, за якою іронією долі, ми з ним належимо до двох ворогуючих таборів?..

— Ти мені ще тоді на кладовищі сподобалась, — прошепотів він мені на вухо. — Хоч і поводилась надто безстрашно, я б навіть сказав нерозсудливо. Але мені б не сподобалась слабкодуха дівчина, така мені б не підійшла… 

 — Так, я завжди любила пригоди, — усміхнулась я.  — Без них нудно жити…

— Погоджуюсь, — Даня погладив мою щоку і раптом подався вперед, торкнувшись губами моїх губ і прикривши очі.

Я відповіла на поцілунок, відчуваючи, як моє серце мало не вискакує з грудей. Це були неймовірно приємні відчуття, і я на мить забула і хто ми такі, і де знаходимось, і що навколо інші люди…

— Ти чарівна, — прошепотів він, відірвавшись від моїх губ. 

 — Може, втечемо звідси? — запропонувала я, навіть не подумавши про те, що мені суворо заборонено йти кудись без подруг і Саші. 

— Так, давай втечемо, — погодився він, дивлячись на мене пʼянким поглядом.

Аж раптом ми обоє почули шум за нашими спинами і синхронно обернулись. Я побачила світлу копицю довгого волосся яка промайнула на виході з зали… Волосся було як у Ангеліни…