23. Аня. Розмова про особисте

Я готувала вечерю і поглядала на годинник. За вікнами вже темніло, а Ангеліна все ще не поверталась. Невже тепер усе життя нам доведеться боятися вечора і ночі? Це було трохи сумно. Хоча, може, потім наші сили зміцніють, і нам уже не обов’язково буде весь час триматися втрьох? 

Рипнули двері. і на кухню увійшла Аліса. Вона чомусь виглядала замисленою, не була такою безтурботною, як завжди. 

— Ангеліна не повернулася? — запитала я в Аліси. 

— Ніби ні, — вона похитала головою. — Я її не бачила. 

— Безвідповідально отак затримуватися, — сказала я. — Раптом на неї нападуть, може, відправити Вуглика подивитись?

— Ну, можна, думаю, він її знайде, все ж, ми всі маємо частку сили Горпини, — кивнула Аліса. 

Але саме в цю мить ми почули в передпокої якийсь шум. 

Я тут же відчинила двері, визирнула в коридор і побачила Ангеліну.

 — Ми вже думали відправляти Вуглика тебе шукати, — сказала я. 

— Ви що, збирались підглядати за мною? —  Ангеліна ледь насупилась. — Блін, якось нечесно, що всі активні сили дістались Алісі.

 — А що, ти робила щось заборонене? — примружилась Аліса. 

— Ніхто не може мені нічого заборонити, я повнолітня, — хмикнула Ангеліна. — І я не хочу, щоб ти за мною підглядала!

 — Не сваріться, йдіть вечеряти, — примирливо сказала я. — А потім Саша буде нас навчати різним заклинанням. Я попросила його бути сьогодні нашим викладачем…

***

За вечерею до нас приєднався і Саша.

 — Сашо, а звідки беруться привиди? — раптом запитала його Аліса. 

— Зазвичай привид — це душа, яка не відлетіла в рай чи пекло, бо у неї є якісь незавершені справи. А звідки така цікавість до привидів? Невже ти зустріла якогось? — запитав Саша. 

 — Та так, просто запитала… Нам же треба знати про всі ці сили, вміти розрізняти їх… А хто полює за привидами? Є такі люди? 

— За привидами? — він здивувався. — Ну, хіба що мисливці. Не на привидів. А на потойбічне, — додав він замислено. — Є люди-сенсори без активних магічних сил, які ганяються за потойбічним. І їх не так мало. В Києві, принаймні, є ціла община таких. 

 — Хм… а як вони ставляться до відьом? Ніколи не чула про таких мисливців, — продовжуала розпитувати Аліса.

— Зазвичай, погано, — відповів Саша. — Вони вважають відьом і відьмаків потойбічними істотами за нашу силу. Хоча насправді ми такі ж люди, як вони, просто магія нас обрала. А з чого така цікавість до мисливців? 

 — Та так, для загального розвитку, — я помітила, що сказавши це, Аліса чомусь насупилась. Немов їй не сподобалася інформація, отримана від Саші. 

 — А я з таким хлопцем познайомилась…. — раптом замріяно сказала Ангеліна. 

— Хіба ти не казала, що йшла на зустріч з подругою? — Саша одразу насупився.

 — Ну так, але подруга не прийшла. У неї були невідкладні справи, — невимушено відповіла Ангеліна. — Ну. і я випадково зіткнулась із Ніком. Він тривалий час жив за кордоном з батьками, а зараз повернувся в Україну і буде вчитися в нашому універі. Він дуже симпатичний, а ще так класно цілується… Аж метелики в животі пурхають…

— Ти познайомилась з хлопцем і одразу з ним цілувалась? — здивувалась Аліса. — Не надто легковажно? Чи ви ще щось робили?

 — А що таке, ти мені заздриш? — насмішкувато поцікавилась Ангеліна. 

— Зовсім ні, впевнена, у нас різні смаки на хлопців. Тобі б сподобався якийсь піжон в білосніжних поло чи сорочках, з дорогими тачками чи ще бозна-чим. І з порожньою головою, певно. Такі не в моєму смаку, не хочу утримувати потім альфонса, — хмикнула Аліса.

 — А тобі, мабуть, подобаються якісь такі неформали, як ти сама, — насмішкувато поглянула на неї Ангеліна. — З вітром у кишенях і в голові… Ну є й хороша новина, ми принаймні не відбиватимемо хлопців одна в одної…

— Тут погоджуюсь, — Аліса усміхнулась. — Мені подобаються сильні чоловіки, з характером і особистістю, які не бояться виділятись з сірої маси. 

 — Нік виділяється з сірої маси, — сказала Ангеліна. — Він особливий! І врятував мене коли я ледь не потрапила під машину, так що він не якийсь тюхтій…

 — Може, запросиш його у гості? — запропонувала я.  — Або сходимо всі разом кудись…

Мені хотілося подивитися на цього Ніка, не тому, що він цікавив мене як хлопець, а тому, що я хотіла переконатися — він не нашкодить Ангеліні…