19. Аня. В бібліотеці

Мені щось не спалося. Думала про бабусю, про той вчорашній випадок…Чи не загрожуватимуть ті, хто на нас полює, і нашим рідним? Ангеліні добре, в її батьків є охорона… Хоча навряд чи охоронці, навіть озброєні по самі вуха, могли б щось зробити з нечистю. Так що тут ми всі на рівних…

Прокрутившись на ліжку ще з півгодини, я не витримала, встала і пішла в бібліотеку. Вирішила попросити у книги заклинання для захисту наших рідних. Якщо, звичайно, таке існує…

Але коли підійшла до бібліотеки, побачила, що всередині світиться настільна лампа. Хтось там уже був. Цікаво, невже хтось із дівчат вирішив почитати? Вони ніби досі не виявляли цікавості до магічних знань…

Я підійшла до дверей і зазирнула в щілину між ними і одвірком. Побачила Сашу, і відчула. як моє серце забилося прискорено. Він переглядав книгу своєї бабусі. був в одній майці, яка відкривала його біцепси, і це виглядало дуже спокусливо. 

Що це зі мною? Я ніколи особливо не звертала уваги на хлопців, ми були ніби з різних планет, а тут я зустріла людину, близьку мені по духу і схожу за характером. От тільки навряд чи він відчуває до мене те ж саме… Я зітхнула, переступила з ноги на ногу, і раптом під моєю ногою зарипіла дошка. 

Саша відразу озирнувся на двері. 

 — Хто там? — запитав він. 

 — Це я, — знічено сказала я, відчиняючи двері і заходячи в бібліотеку. — Щось не можу заснути, вирішила взяти якусь книгу почитати…Я вдома завжди читала перед сном… 

— Тобі треба відпочити, це був складний день. Але я розумію. Я теж коли маю складні дні, люблю почитати. Ми з тобою схожі, — він усміхнувся. 

 — Так, — я усміхнулась. — А що ти шукав у книзі? Відповідь на якісь питання? 

Тут же подумала, що, мабуть, це не дуже ввічливо з мого боку — так розпитувати його. Це порушення особистого простору і тому подібне. Але наше життя так різко змінилося, що ми могли будь-якої миті зірватися з місця і поспішати на боротьбу зі злом, тож про особистий простір не дуже йшлося…

— Шукав більше інформації про сили бабусі. В її записах. Бо ви отримали різні шматки, а я не дуже орієнтувався в таких деталях. А мені хочеться допомогти вам все опанувати якнайшвидше, щоб тебе не змогли  знову схопити, як сьогодні… Ну, тобто, вас… — тут же додав він. 

Мені було так приємно чути це “тебе”... Чи значило це, що для нього я особлива? Чи це мені просто здалося, і він нічого такого не мав на увазі, сказав і сказав? 

 —  А які ще сили були в твоєї бабусі? — запитала я. — Вони, певно, проявляються не відразу, а в якісь критичні моменти, як сьогодні, поки ми не навчимося ними керувати і викликати вже за власним бажанням…

— Вона була доволі потайна, — сказав Саша. — Не дуже любила ділитись цим всім. Ну, вона хотіла, щоб все успадкувала якась жінка, не довіряла чоловікам взагалі, навіть мені, онуку, — він зітхнув.

 — А твої батьки, де вони? — поцікавилась я. — Вона могла передати силу твоїй мамі…

— Вони померли, — він зітхнув. — Мама мала слабкий дар, але вороги боялись, що бабуся передасть дар їй і тому так сталось… 

 — Співчуваю, — мені хотілося його обійняти, але я не наважилась. — То ми не випадково опинилися тут всі троє? Твоя бабуся зробила так, щоб ми прийшли? Бо теж мали кожна слабкий дар? 

— Думаю, якщо ворон привів Алісу, то скоріш за все так, не випадково, — кивнув він. 

 — Шкода, що ми прийшли надто пізно і не встигли поговорити з твоєю бабусею, може, вона дала б нам якісь корисні поради… — я поглянула на розгорнуту на столі книгу. — А я хотіла запитати, як мені захистити свою бабусю, адже злі сили можуть захотіти добратися до нас через наших рідних… Може, є якісь захисні закляття на такий випадок? 

— Якщо вона не володіє магією, то так, ми зможемо сховати її від злих сил, — кивнув Саша. — Можемо зайнятись цим завтра…