18. Ангеліна. Запрошення на побачення

Я не могла поворухнутись. Мені було так страшно… Все ж, вся ця магія була не для мене. 

Але чого-чого я не очікувала, так це того, що і Аліса втратить свідомість.. Вона ніби просто відключилась. Як це сталось і чому? Я підхопила її за плечі і спробувала привести в тяму, але нічого не вийшло.

Тим часом Вуглик творив якісь дива, він навіть метав блискавки, як Аліса… 

Саша зміг забрати Аню, але потім з Вугликом щось сталось. Він певно ще надто слабкий.

— Ангеліно, щит! — вигукнув Саша.

Все це відбувалось буквально за долі секунд. Тіло зреагувало на команду, і я застосувала щит на Вуглику прямо перед приземленням. 

Ворог тим часом зник в порталі.

Саша тримав Аню, яка якраз приходила до свідомості. 

— Аню, ти як? — Саша з ніжністю дивився на неї .

 — Дякую, — прошепотіла вона, дивлячись йому в очі. — Я так злякалась…

— З Алісою щось не так, — сказала я, намагаючись привести Алісу до тями, але та взагалі не реагувала. Хоч і тіло дихало. — Ідіть сюди! Сашо!

Саша і Аня підійшли до мене, Аліси і Вуглика, який також був ніби без свідомості. 

— Вона ніби дихає, — сказала я стурбовано. — А як Вуглик? Він таке провернув… 

— Він теж без свідомості…Вуглику, прокидайся, — Саша погладив птаха і за мить і Вуглик і Аліса одночасно розплющили очі.

— Алісо, ну слава Богу! — сказала я стурбовано, в пориві обійнявши її.

— Ти що, вселилась в нього? — раптом запитав Саша. 

— Не знаю, мабуть, — вона все ще виглядала якоюсь ошелешеною. 

— Але Вуглик застосував твою силу, ті блискавки. Ти щось памʼятаєш? Може, ти бачила щось ніби з висоти пташиного польоту? Тоді ти вселилась в нього. Або він просто виконував якісь команди? Але тоді ти не мала б втратити свідомість в основному тілі. 

 — Так, я ніби перетворилася в нього… я це відчувала… Але я думала, це мені тільки здається, бо я хотіла бачити його очима… А що, це можливо — вселятися в чиєсь тіло? — Аліса аж здригнулася при цих словах. 

— В чиєсь — ні. Але він ваш фамільяр. Точніше, він, схоже, саме твій фамільяр. Бо він привʼязався саме до тебе, — пояснив Саша. — Навряд Аня чи Ангеліна зможуть повторити це з ним. Можливо, це тому що ти була першою, кому перейшли всі сили бабусі… І хай ти побула з ними всіма недовго, але він визнав саме тебе за нову господиню.

 — Вуглик, хороший, — Аліса пригорнула ворона до себе і почала гладити. — Ти нас врятував…

***

 — Так, потрібно заправити машину, — сказала я. — Бо наступного разу для такої раптової поїздки може не вистачити бензину. І ще я нарешті хочу виспатися. Сподіваюся, нас сьогодні більше ніхто не потривожить…

Але коли ми, заправившись, приїхали додому, пообідали й розійшлись по своїх кімнатах, і я вже зібралася лягати в ліжко, мій телефон коротенько тренькнув — прийшло нове повідомлення. Я поглянула на екран і побачила на ньому ім’я Ніка.

“Привіт. Це Нік, памʼятаєш, ми зустрілись в університеті? Як твої справи? Які плани на завтра? Може, зустрінемось, прогуляємось, повечеряємо?” 

“Привіт, — на моєму обличчі з’явилася усмішка, хоч він і не міг її зараз бачити. Я зраділа, що Нік не забув про мене. — Завтра я вільна, можемо й прогулятися, коли тобі зручно?”

“Я буду трохи зайнятий десь до четвертої-пʼятої, тож о шостій було б ідеально, якщо тобі зручно.” 

Я подумала, що о шостій ще не буде темно, а до настання темряви я повернуся додому, і відразу відповіла згодою:

“Так, мені підходить, де зустрічаємось?”

“Давай десь в центрі, може,  в Маріїнському парку? Поруч багато кафешок, буде потім куди зайти.” 

“Добре, я приїду. Тоді до завтра!” — відповіла я, радіючи, що хоч щось приємне буде завтра в моєму житті. Бо вся ця гонитва за демонами — вона прикольна, коли ти спостерігаєш за нею на екрані телевізора, а не береш участь безпосередньо…