14. Аліса. "Хороша робота"

Я тут же, не роздумуючи ні хвилини, простягнула руки і вдарила по чудовиську блискавками. Воно зникло, ніби випарувалося. Підбігла до ворона і взяла його на руки. 

 — Вуглику, любий, я тебе полікую…

Пташка каркнула, ніби попереджаючи про небезпеку. 

Тут же я побачила нового монстра, який з’явився ніби нізвідки і, загрозливо гарчачи, наближався до нас. 

 — Ну, де там ті ваші заклинання? — вигукнула я.  — Схоже, їх тут багато, а запас розрядів не безкінечний. Енергія може закінчитись, і тоді…

— Здається, це упирі, дивись, вони бліді, як смерть! — вигукнула Ангеліна. — І ніяка тоналка і румʼяна їх не врятують! 

 — От чому мені так холодно! — вигукнула Аня.  — Зараз я прочитаю заклинання, а ви всі повторюйте за мною…

Вона почала шукати потрібне заклинання у своємиу блокнотику, куди занотувала те, що знайшла у магічній книзі. 

Але упирі різко полетіли в нашому напрямку. 

Довелося мені, тримаючи Вуглика на плечі, відбивати атаку блискавками. До мене приєднався і Саша, а Ангеліна створила щит, який уповільнював рухи упирів. 

 — О, знайшла! — Аня стала вимовляти заклинання, а ми повторювали за нею. Коли пролунав останній звук, упирі в  останній раз люто завили і зникли. 

 — Це що, нам щодня так доведеться бігати по всьому місту за різною нечистю? — насупилась Ангеліна.  — Навіть кави немає коли попити. Я на таке не підписувалась…

Саша схвально кивнув.

— Ви молодці, впорались! Я не хотів втручатись, але був напоготові, якби ви втратили пильність. Але ви не втратили. Хороша робота, особливо ти, Аню, молодець, швидко зорієнтувалась.

Я закотила очі.

Аня усміхнулась йому, почервонівши при цьому. Вона, здається, по вуха закохалась у цього Сашу. 

 — Поїхали додому, треба обробити Вуглику рану. Чи, може, повезти його до ветеринара, щоб глянув чи крило не зламане?  — сказала я, стурбовано роздивляючись птаха. 

— А як ти поясниш походження цієї рани? — зітхнула Ангеліна. — Вона ж явно якась надприродна. 

— Звідки їм таке знати? Рана і рана, — вперто сказала я. — Якщо ви не хочете його везти, я сама повезу. 

 — А може, його можна полікувати магією? — замислено сказала Аня. — Спитати у книги. Має бути якесь заклинання для зцілення….

— Якби ж все вирішувалось магією, — Саша зітхнув. — Ну, моя бабуся володіла чимось подібним, але лікувальна магія складніша за руйнуючу чи пошукову. 

 — Тоді поїдемо у ветклініку, — сказала я. — Скажемо, що знайшли птаха пораненим на вулиці і не знаємо, хто на нього напав. Та, думаю, лікарям буде й неважливо, головне, щоб їхні послуги оплатили…

Ми пішли до машини, я тримала Вуглика на руках, він пригорнувся до мене. Виглядав слабким. Я дуже злякалась за нього.

Коли ми сіли всередину, я попросила Аню загуглити, яка ветклініка найближча. І тоді вже ми поїхали за адресою.

Коли приїхали туди, ветеринар здивувався, що ми привезли йому ворона.

— То як ви кажете це трапилось? — перепитав він, фіксуючи Вуглика на столі. 

 — Ми йшли по вулиці і побачили пораненого птаха, він не втікав, може. ручний… тож вирішили привезти сюди, — сказала Аня. 

— Рана доволі серйозна, але це крило, а не тіло, тому з ним все буде добре. Зараз я оброблю її. Але думаю, він деякий час не зможе літати. Тож навряд виживе на вулиці… — сказав він з сумнівом. 

— Ми заберемо його додому, — сказала я одразу. Ну, авжеж, ветеринар не знав, що Вуглик фамільяр і живе з нами… — Розкажіть, що робити, як йому допомогти?

 — Зараз я розкажу, чим його годувати, — сказав він. — Рана на якийсь час буде перев’язана, потім через кілька днів перев’язку знімемо. А коли птах почне літати — це вже від нього залежить. Наскільки швидким буде відновлення тканин…

— Дякуємо вам, — я взяла Вуглика на руки. 

Уважно запамʼятовувала, що і як треба робити, а потім ми вже поїхали додому. Це був складний ранок, але я була рада, що принаймні Вуглик не дуже сильно постраждав і буде в порядку…