11. Аліса. "Магічний Гугл"

Прокинулась уранці я від того, що Вуглик ходив по підвіконню і каркав, немов він був живим будильником. 

 — Котра година? — я потягнулась і глянула на екран свого мобільного. — О, уже дев’ята! Я в коледж запізнилась, ну й фіг з ним. Не піду сьогодні на заняття. У мене є важливіші справи…

Швиденько одягнулась, вийшла зі своєї кімнати і постукала в двері кімнати Ангеліни:

 — Ти ще спиш? Пора вставати! 

Ангеліна якийсь час не відповідала, я подумала, що, може, вона вже на кухні. але тут двері відчинились, і вона визирнула назовні, потираючи очі і невдоволено бурчачи собі під носа:

 — Ще так рано, а ми вчора заснули перед світанком… Дай поспати, май совість! 

 — Вуглик каже, що пора вставати, — повторила я. 

— Він нічого не каже, то ти все придумуєш, — пробурмотіла вона. — Чому тобі не спиться, ти що, вампірка? 

 — Вампірки, навпаки, сплять удень, як ти, — засміялась я. — Так що хто ще з нас належить до нечисті… А Аню ти не бачила? Вона більше не ходила як сновида? 

 — Не бачила… А що, в неї в кімнаті її немає? 

Я постукала в двері Аніної спальні, але ніхто не відізвався.

 — Може, вже пішла снідати, — сказала я. — Піду і я. На повний шлунок і тренуватися буде веселіше…

Але коли проходила повз кабінет відьми, почула чиїсь голоси. Прислухавшись, упізнала Аню і Сашу. Вони тихо про щось розмовляли. Отже,  я правильно подумала — Аня дійсно підбиває клинці до Саші. Чи він до неї? В принципі ролі не грає.

Я голосно кашлянула і повернула ручку дверей. Очікувала побачити якісь обійми-поцілунки, але ті двоє сиділи за столом і гортали якусь велику книгу в чорній палітурці. Здається, захопилися так, що й мене не помічали. 

 — Що таке цікаве читаєте? — запитала я бадьоро. 

 — Це магічна книга Горпини, — відповіла Аня урочистим тоном. 

— Ого, в неї є прямо якась книга? І що там? — я зазирнула в книгу. 

— Тут можна знайти відповідь на всі питання, які стосуються магії. Свого роду магічний Гугл. Але вони всі зашифровані, треба поламати голову, перш ніж зрозумієш, що означає та чи інша фраза, — пояснила Аня. 

— Цікаво. Але як це — гугл, типу туди можна писати питання? — перепитала я.

— Так, задаєш питання, тримаєш руку над книгою, сторінки самі починають перегортатися і відкриваються там, де знаходиться відповідь. Але ці відповідлі якісь… химерні. Наче це загадки, а не відповіді. То це ми з Сашею намагаємось розібратися, може, є якийсь код, щоб це все пояснювати? Або ж книга поки що не приймає нас як власників, тому все зашифрувала…

— Може, воно не спрацьовує, бо ми не всі разом питаємо? Все ж, сила Горпини розподілилась між усіма трьома нами, — припустила я. 

 — Все може бути, можливо, нам треба всім піднести долоні до книги. і тоді вона краще працюватиме… — замислено проговорила Аня. 

— Тоді давайте спробуємо, — я простягнула руки над книгою.

Тоді за мною так само простягнула руки над книгою Аня, а за нею і Ангеліна. 

Книга ніби засвітилась зсередини. 

— Тепер треба спробувати поставити запитання, — припустила я. — Думаю, тоді воно спрацює. Що ми будемо запитувати? 

—  Можна запитати, що чекає нас у майбутньому, — запропонувала Ангеліна. 

— Ні, магію, певно, не можна використовувати в особистих цілях, — я похитала головою. — Думаю, за це може бути якесь покарання. 

 — Я хотіла запитати, як нам перемогти нашого ворога, — сказала Аня.  — Може. я якийсь ритуал, чи заклинання…

— Про того, хто полює за нашою силою? — запитала я. — Але ж Саша переміг ту відьму. Чи ти про тих злиднів? Я думаю ми маємо дуже чітко сформулювати питання, щоб воно спрацювало.

 — Хтось же після загибелі чорної відьми продовжує посилати за нами вовкулак і злиднів… Значить, або вона була лише виконавцем, а хтось керував її діями, або у неї були спільники…  — замислено сказала Аня. 

— Або є не одна істота чи відьма, яка хотіла ту силу, це теж можливо, — припустив Саша. — Бабуся була дуже могутньою, не здивуюсь, що саме останній варіант і є правдою. 

 — Тоді нам треба запитати, хто полює за нашою силою, — сказала Аня.  — А вже коли отримаємо точну відповідь, задати друге питання — як цю істоту чи істот перемогти…