10. Аня. В бібліотеці

Побачивши той портал, я вигукнула:

 — Це вони за нами стежили! Я це відчувала!

 — Ну й нащо ми сюди припленталися, краще було сидіти в будинку, під захистом, — пробубоніла Ангеліна. 

— Та ну, навпаки круто, дивись, це ж справжнющий портал! — вражено сказала Аліса. 

— Ще скажи, що хочеш туди увійти, — Ангеліна закотила очі. — І потрапити в пекло, чи звідки там прибувають до нашого світу ці тварюки! 

— А що, там має бути прикольно! Я можу пускати в них блискавками! — заявила Аліса.

— Сашо, що це за істоти? — я поглянула на хлопця, який досі мовчав. — Вони небезпечні? 

— Це, здається, злидні, —  відповів Саша. —  Вони можуть чіплятися до людей, проникати у їхні будинки і приносити різні нещастя.  Може, їх послали якісь вищі демонічні істоти на розвідку. щоб вони стежили за нами…

— А ми можемо з ними щось зробити? Я наприклад можу вгатити по них блискавками? — поцікавилась Аліса. 

 — Може, поки почекати, раптом з’явиться ще якась нечисть, більш небезпечна? Прибережемо блискавки для них. — сказала я. — Ці злидні ніби неприємні, але не небезпечні. 

— Я теж не хочу з ними звʼязуватись, — кивнула Ангеліна. 

— Моя бабуся вміла закривати портали. Хтось з вас мав успадкувати цю силу. 

 — Аби ж то знати, що для цього робити… — сказала я. — Якісь заклинання читати? Сашо, тебе бабуся вчила? Бо ми може і вміємо, та не знаємо як….

— Вона просто піднімала руки і направляла на портал енергію, — відповів Саша. — Може і ви так маєте зробити?

 — Добре, давайте всі разом спробуємо так зробити, — я підняла руки і уявила, що з них струмує енергія, чомусь я уявила її зеленого кольорку. Дівчата зробили те ж саме. І дивина — портал потьмянів і зник, блимнувши напослідок, немов телевізор, який вимкнули з мережі. 

 — Ура! У нас вийшло! — вигукнула Аліса, і Вуглик каркнув, ніби погоджуючись із нею. 

 — Я б не раділа так бурхливо, цей портал може знову відкритися де завгодно, — скептично промовила Ангеліна.  

— Вам треба тренуватись. Перевірити всі свої сили і зрозуміти, як краще діяти в команді, — сказав Саша. 

 — Але спершу я б щось поїла. — сказала Аліса. — Все це виробництво блискавок забирає багато енергії, треба її поповнити!

 — Тоді ходімо додому, поїмо і може нарешті ляжемо спати, — сказала я.  — А потім будемо тренуватися під керівництвом Саші, плюс ще почитаємо книги Горпини, я бачила у неї чималу бібліотеку. Може, знайдемо там відповідь на питання, яка загроза насувається на світ, і що з цим усім робити…

***

Після пробіжки вулицями та закриття порталу мені вже перехотілося спати. Тому коли ми перекусили тим. що залишилося від вечері, і дівчата пішли до своїх кімнатах, я вирішила зазирнути в кабінет Горпини, де на полицях стояло багато книг, деякі були написані українською, деякі латиною чи якимись незрозумілими шрифтами — може, арабською чи індійською?  Були й старі книги, написані давньослов’янською мовою, я трохи вчила її в універі. хоча. якби знала, що вона реально мені знадобиться в житті, можливо, старалась би більше. Але взявши з полиць наобум кілька книг і погортавши їх, я ні на крок не наблизилася до відповіді на питання, які мене цікавили. 

Може, у Горпини був якийсь щоденник, у який вона записувала свої знання чи думки? Це стало б у нагоді, але я гадки не мала, де його шукати. У шухлядах столу знайшлися тільки записники, в яких вона планувала свій день та записувала інформацію просвоїх клієнтів, коли вони приходили, з якими питаннями. Горпина дуже ретельно все записувала і взагалі була дуже організована. Але ті записи точно нічого нам не дали б. Нам була потрібна зовсім інша інформація — про те, як зупинити сили зла…

Я заплющила очі і сконцентрувала всю свою увагу на тому, що шукала, і раптом відчула, як якась сила ніби підштовхує мене в спину. Не розплющуючи очей, я попрямувала до віддаленого кутка кімнати, де теж були полиці зі старовинними книгами. Простягнувши руку вперед я раптом відчула тепло…