7. Аня. "Поїздка на практику"

Я подумала, що не все так погано, як здається. 

 — Скажу бабусі, що мені треба поїхати на практику, зібрати матеріали для курсової. І це не буде брехнею, я ж справді пишу курсову про відьом…

 — Та забий на ту курсову! — махнула рукою Аліса. — Тепер ти відьма, можеш начаклувати собі будь-який диплом — хоч Оксфорду, хоч Гарварду! 

— Я серйозно, мене ніхто не відпустить, — Ангеліна ледь насупилась. — Я ледь втекла, щоб взагалі сюди приїхати! 

В цю мить її телефон задзвонив і вона повернула його до нас екраном.

“Великий Охоронець” — ось що було там написано.

— А чому він “великий”? Такий крутий? Чи товстий? — пирхнула Аліса.

— Бо великий, як шафа, два двадцять, певно, і широкий теж, — відповіла Ангеліна.

 — Скажеш, що їдеш у табір, — запропонувала Аліса.  — А туди з охороною не можна. 

— Та мені ж не десять, який табір? Хіба туди не тільки школярів беруть? — здивувалась Ангеліна. 

— Для студентів теж може бути, — продовжувала Аліса. 

— Тато відслідкує мій телефон, — вона закотила очі.

— Забудеш його вдома, купиш новий. В тебе ж грошей кури не клюють, можеш собі дозволити!

— Ти що, тут все моє життя! Та і татко якщо не додзвониться, то почне мене з гвинтокрилами шукати! І я не жартую, у нього є власний гвинтокрил. А ще багато друзів-поліцейських. 

— На будинок бабусі можна поставити магічний щит, і вас неможливо буде відстежити ні людськими засобами, ні магічними, — сказав Саша. 

— То ми що, не зможемо виходити? Ні, мені таке не підходить! А як же вечірки?

— Влаштуємо власну вечірку! — Аліса засміялась.  — Сашо, запросиш парочку якихось приятелів? Теж таких крутих магів, як ти!

— Якщо ми не будемо ходити в універ і все таке, це буде підозріло, — зауважила Ангеліна. 

— Будете ходити в універ, а після занять будемо тренуватися, — сказав Саша. 

— А як же злі сили? — я відчула, як холодок пробіг у мене по спині. — Вони не вичислять нас по одній і не ліквідують? Я не вмію робити блискавки, як Аліса! 

— Злим силам дуже важко виходити з розколів між світами в денний час. А от коли починаються сутінки… Загалом, до сутінок ви будете більш-менш в безпеці, просто намагайтесь бути серед людей, — сказав Саша. — Найкраще буде, якщо ви приходитимете сюди щодня до сутінок, а потім зранку звідси ходитимете в універ.

 — Чудово, — Аліса зраділа. — А без вечірок якось проживемо, правда, Ангеліно? Ти ж не хочеш, щоб до тебе на вечірку прийшов якийсь вовкулака?

— Але я люблю вечірки, — сказала вона трохи ображено. — Скоро он день студента. І я планую піти на святкування. Ніякі вовкулаки мене не зупинять!

 — Можна щось придумати на цей випадок, у бабусі були захисні амулети, — сказав Саша. — Але ви маєте йти всі втрьох. Взагалі після сутінок якщо ви будете виходити з бабусиного дому, то лише втрьох. 

 — Тільки Аню треба перевдягнути, бо вона не впишеться у твою модну тусівку, — засміялась Аліса. 

Мені стало образливо.

 — Ти теж не впишешся, — буркнула я, дивлячись на Алісин одяг і купу сережок у вухах. — Так що, якщо йти з Ангеліною на вечірку, то треба всім одягатися, як вона.  Щоб не привертати до себе зайвої уваги. 

— Я не ношу червоне. Ну, хіба що помаду, — Аліса закотила очі. 

Раптом у мене виникло таке відчуття. немов хтось дивиться на нас. І цей хтось такий великий, розміром з будинок… Я здригнулася, і відчуття минуло, але все одно було якось неспокійно. 

 — Нам не треба тут стояти, — сказала я. — Може, підемо у будинок Горпини, якщо на ньому є захист, то там ніхто не застане нас зненацька… А завтра вранці позабираємо речі і переселимось...

***

Коли я подзвонила бабусі і сказала, що заночую в подруги, вона неабияк здивувалася. Раніше я ніколи не ночувала поза домом, та й подруг, якщо чесно. у мене не було…

 — Ти ж ніби в бібліотеку йшла… — здивовано промовила бабуся. — Я вечерю приготувала…

 — Та от зустріла подругу, а в неї день народження, — схоже, брехати ставало для мене звичною справою. 

— Все одно ти мала мені раніше подзвонити. Я завжди ростила тебе відповідальною дівчинкою, — вона зітхнула. — Сподіваюсь, ти алкоголь не вживала? 

 — Звісно, ні, — хоч у чомусь можна було сказати правду. — І ще, ба, мені треба буде поїхати на практику, з завтрашнього дня. То я прийду вранці по речі, і якийсь час буду на практиці. Але буду щодня тобі дзвонити! 

— Ти точно не у хлопця? І чому так раптово?! Ти не казала про практику… 

 — Точно, зараз можу дати телефон подрузі, — я  тицьнула мобільний Алісі, жестом показуючи, щоб вона виручила мене. 

— Алло, так, вона у мене, — сказала Аліса. — І хлопців тут немає…