6. Ангеліна. "Ви слабші поодинці"

Я більше не могла знаходитись в цьому божевільному домі. Ті двоє точно якісь психопатки, як і той чаклун! Може, він взагалі таке ж саме зло, чому це ми мали вірити його словам? Відьма вже померла, ніхто не міг підтвердити його слова. В будь-якому випадку, треба було тікати звідси! Мені ці всі проблеми точно не були потрібні!

Я швидко сіла в машину, але не встигла доїхати далеко, коли раптом прямо на лобове скло кинулась якась дивна напівпрозора собака! Я встигла тільки скрикнути від жаху, але собаку ніби відкинуло ще до того, як вона торкнулась машини. Я побачила легке мерехтіння, яке рівномірно оточувало мою крихітку. 

Але собак було так багато, вони все кидались і кидались. Мені стало страшно, сльози потекли з очей, я присіла на підлогу машини, щоб не бачити їх і плакала, сподіваючись, що вони відчепляться рано чи пізно. 

Потім я почула якийсь шум, але все одно не збиралась визирати. Було дуже страшно. 

Аж раптом дверцята відчинилися, і я побачила розпатлану Аню, що зазирнула досередини і вхопивши мене за руку, потягнула з машини. Я пручалася, але вона прошепотіла:

 — Швидко. поки Саша і Аліса їх стримують! Бо інакше вони тебе з’їдять! 

— Що воно таке, я не хотіла цього… — в шоці сказала я, але прослідувала за нею. 

 — Тепер, коли у нас є ця сила, нам треба триматися разом, — Аня потягнула мене до Саші з Алісою, що стояли, випромінюючи з рук ті моторошні розряди. Я застигла, вражена цією картиною. 

— Я не хочу цю силу, я просто студентка! — вигукнула я, виставляючи руки вперед, аж раптом почула:

— Алісо, за спиною! — гукнув Саша до готки. 

Я перевела на неї погляд і побачила, ніби в сповільненій зйомці, величезну тварюку за нею. Мої руки все ще були підняті і коли я розверталась, щось сталось, бо між готкою і тварюкою ніби зʼявилось те ж саме мерехтіння, як між машиною і тварюкою до цього…

Саша з Алісою різко розвернулись і разом направили в величезну, найбільшу тварюку свої розряди. 

І та перетворилась на попіл.

Інші собаки, яких лишилось буквально парочка, різко кинулись до Саші і Аліси, ніби бажаючи помститись за ватажка. 

Але ті двоє швидко підсмажили їх, бо все ж тих було всього троє. 

— Мені подобається полювати на ці штуки! — вигукнулаа Аліса і виставила долоню, повернувшись до Саші. — Ти мені спочатку не сподобався, але бʼєшся круто. Дай пʼять. Може, нам і без тієї лякливої фіфки вдасться втрьох все робити, разом з тобою?

— Я щойно тебе врятувала! — обурилась я. 

 — Якби ти не втекла, то й ці тварюки не спричинили б скільки клопоту! — відповіла Аліса.

 — Не сваряться, — спробувала втрутитися Аня. — Зараз нам треба розробити план, як діяти далі…

— Ви слабші поодинці, — Саша поглянув на нас трьох. — І вам треба тренуватись. Я можу тренувати вас, але ви маєте переїхати до будинку бабусі разом зі мною. Тільки так ви будете більш-менш захищені.

— Батько мене точно не відпустить, — я похитала головою. — І взагалі я не хочу цього всього… 

— А що як вони нападуть на тебе в домі батьків? Ти про це не подумала? Ви троє будете притягувати темні сили і ваші близькі можуть опинитись в небезпеці через це. Єдиний вихід для вас залишити їх в безпеці — поїхати, — Саша обвів поглядом всіх нас.

— Але що мені сказати бабусі? Я в неї одна, мої батьки загинули, вона буде дуже хвилюватися, якщо я скажу, що тепер житиму окремо, — розгублено промовила Аня. 

— Ну, це вже тобі вирішувати, що саме і як їй казати. Але про магію не кажіть. Я натреную вас. Тоді, можливо, ви зможете повернутись до себе. Але поки що ви занадто слабкі. 

 — Може, я скажу, що хочу пожити з подругами, разом знімати житло… — невпевнено промовила Аня. — Постараюся переконати її, що це потрібно для моєї соціалізації… 

 — А моя рідня тільки зрадіє, коли я з’їду, — безтурботно відгукнулась Аліса. — Там і так всі одне в одного на голові сидять! 

— Батько сто відсотків мене не відпустить… — тут же відповіла я…