4. Аня. "Доля цього міста залежить від вас"

 Вуглик при цих словах каркнув, ніби погоджуючись із ним. 

— Це ще що таке? — запитала блондинка. — Щось із Гаррі Поттера? 

— Бабуся могла бачити його очима, наприклад. Це дуже зручно для розвідки. Можна пустити ворона і побачити, що відбувається в певному місці. А ще він може переносити заряди магії, тобто, використовувати ту силу з метанням розрядів, це теж була бабусина сила. Вона часто заряджала ворона і він бив ворогів. Може, саме тому що його не було поруч, вона не впоралась з тією відьмою, — він зітхнув. — Вона все ж постаріла, зараз їй і так було важче битись зі злом. А тут ще і фамільяра не було поруч… 

 — І що ж нам тепер робити з цією силою? — запитала я. Потім додала: — Ой, а ми досі не познайомилися. Я Аня, студентка, навчаюся на факультеті історії.  Пишу курсову про відьом, от тому й хотіла познайомитися з Горпиною, розпитати її…

 — Мене звуть Аліса, я вчусь в коледжі на бухгалтера, — сказала “сатаністка”.  — Я люблю містику, різні таємниці… От хотіла спитати в Горпини про Вуглика, а виявляється, це був її ворон… Може, вона хотіла зробити мене своєю ученицею? 

— Можливо, — кивнув хлопець. — До речі, я теж не відрекомендувався вам. Мене звуть Олександр. Бабуся нарекла мене іменем зі значенням “захисник”, — він знову зітхнув. —  Якби ж я встиг раніше… 

 — Саша, значить, — сказала білявка, усміхнувшись йому. — А я Ангеліна. Коротше, я так розумію, що ви двоє фанатієте від відьом і всього такого, а я тут випадково опинилася, я хотіла спитати дещо про своє майбутнє… І не горю бажанням людям допомагати, ще й просто так задарма, у мене й без цього багато справ. Давай ти, Сашо. цими двома покеруєш. а я поїду додому. Думаю, їхньої сили тобі вистачить, у тебе й своя є, я бачила, як ти ту  каргу в балахоні на молекули порвав! 

— Але ти не можеш відмовитись, доля цього міста залежить від вас… — він трохи розгублено поглянув на неї. 

— Оце вже я якось сама вирішу! Чао! — вигукнула Ангеліна і вийшла з будинку, грюкнувши дверима. Ми залишились утрьох. Вчотирьох. якщо рахувати Вуглика на плечі у Аліси. 

— Вона мені все одно не подобалася, — сказала я, глянувши на Олександра. — Якась така самовпевнена і зверхня…

— Але вона тут зʼявилась не просто так. І бабуся передала силу всім трьом… — розгубився Саша. 

 — Та ми й без неї впораємося! — з ентузіазмом сказала Аліса. — Мені вже хочеться, щоб зараз на нас хтось напав. Потренуватися на якихось демонах…

Особисто я її бажань не розділяла. але й гримнути дверима, як зробила Ангеліна, не могла. Совість не дозволяла. А ще мені сподобався Олександр. Він був дуже симпатичним, і міг би дати мені ще якусь інформацію для курсової. Якщо не вийшло поговорити з відьмою, то хоч з чаклуном поспілкуюсь. Звісно, зараз просити про інтерв’ю недоречно, але може, обмінятися телефонами і потім подзвонити йому?...

— Треба розібратись, які сили кому дістались, — сказав Олександр. — І все ж спробувати переконати Ангеліну. Тільки всі разом ви матимете всю силу бабусі. 

 — Ех, не могла тут опинитися якась нормальна людина, а не розмальована фіфа, — буркнула Аліса.  — Я знаю, яка в мене сила. Коли та чаклунка на нас напала. я могла випускати з рук електричні розряди! Але сила щита точно була не в мене, а в когось із вас двох. 

— Я не знаю, чи є в мене якась сила взагалі, — я знизала плечима. — Тоді, під час бою якось нічого не відчувала…

— Можливо, ти отримала якусь пасивну силу, — замислився Олександр. — У бабусі їх було декілька. Наприклад, сильне шосте чуття, відчуття енергії зла, та інше. 

 — Хтозна… Нічого певного сказати не можу. Але буду спостерігати, якщо якась сила проявиться, я можу подзвонити тобі, якщо ти залишиш свій номер, — я була рада, що так хитро  обставила свою ідею попросити в Олександра телефон…