3. Ангеліна. "Нас ніхто не питав"

Все відбувалось так швидко, що я не встигла зрозуміти, як цей чаклун убив відьму. Коли він поглянув на нас, то руда заклякла, а готка спробувала вдарити його блискавками, от тільки ті на нього навіть не подіяли. 

Я злякалася ще більше. Все, що могла придумати, так вдарити його ногою в причинне місце. Не те щоб я сподівалась сильно його травмувати, але принаймні думала, що це його шокує і ми спробуємо втекти. 

Він явно цього не очікував і аж скрутився навпіл. У мене вийшло! 

— Треба тікати! — гукнула готка.

— Стійте! — прохрипів чаклун, розгинаючись. — Я вам не ворог!

 — А хто ти такий? — насторожено запитала руда. 

 — Я онук жінки, яку ви намагались врятувати, — він зітхнув. — Яку вбила та зла чаклунка. 

 — А чому ж вона тобі свою силу не передала? — запитала готка. — Ми тут при чому? Ми просто прийшли на прийом…

— Сила бабусі не могла передатись мені, — він поглянув на нас. — Вона передавалась від жінки до жінки в роді. Але бабуся була однією з найсильніших відьм країни. Оці твої енергетичні розряди — це її сила. І не тільки вони. Ще вона робила щити і бачила передбачення. Це якщо коротко описати її здібності. Колишні здібності, — він зітхнув і поглянув на тіло. 

 — Нам дуже шкода, — сказала руда, теж поглянувши на померлу Горпину. — Але мені додому треба, мене бабуся чекає. Можна, ми підемо?

— Ви всі отримали її силу, я бачив, як ви її використовуєте. 

 — То й що? — насупилась готка. — Хочеш нас тепер вбити? Щоб ми не накоїли нічого з тією силою? 

— Насувається велике зло. А сила бабусі мала послугувати світлій стороні. Ви маєте виконати свій обовʼязок, як світлі відьми, які прийняли від неї цю силу. 

 — Нас ніхто не питав, чи хочемо ми брати на себе якісь обов’язки, — почала сперечатися готка.  — У нас і так багато проблем у житті, то ще й з якимось злом розбиратися… Це несправедливо..

До цього моменту я стояла і мовчала, почувалась якоюсь дурепою в цьому діалозі. Треба було втікати. Я точно не збиралась битися з якимось злом. 

— Ми ледь вижили, — сказала врешті-решт. — Не збираюсь я воювати зі злом. Дівчата, ходімо звідси!

Готка підійшла до мене, до неї підлетів ворон і сів їй на плече. 

Лише руда залишилася стояти, нерішуче дивлячись на чаклуна.

— Я на машині, можу вас до метро підвезти, — додала я. 

 — Може, нам справді потрібно допомогти, — озвалась руда. — Все-таки він врятував нам життя…

— Я в ваші ігри з великим злом грати не збираюсь, я вже сказала. Мені моє життя дорожче!

— Злі сили будуть полювати на тебе, — відповів онук Горпини. 

— Не вірю! Вони напали тільки тому що я була тут. А вдома я буду в безпеці! І охоронця візьму у батьків! З пістолетом! Ви не можете змусити мене!

 — Так, не можу, — зітхнув хлопець. Він виглядав засмученим. — Я не раз просив бабусю, щоб вона взяла собі ученицю, навчила її всьому і тоді  передала б їй сили і поставила на захист нашого міста від зла. Але бабуся казала, що планує сто років прожити, і ще не знайшла гідної собі заміни. От і вийшло як вийшло — замість однієї сильної відьми ми отримали трьох нездар, які нічого до пуття не вміють, ще й не хочуть вчитися! 

 — Ми не нездари! — обурилась готка.  — Якби твоя бабуся нас навчила, то були б не слабші за неї! 

— У тебе її ворон, — він поглянув на пташку на її плечі. — Може, вона обрала тебе, раз відправила його до тебе. Вона бачила видіння у снах і могла передбачити майбутнє та знайти тебе потім.

 — Я якраз прийшла її спитати, чому за мною всюди літає цей птах, — готка погладила ворона по спині. — Вуглик, я так його назвала… Значить, він обрав мене, щоб я була його хазяйкою? А говорити він уміє? Як у кіно про відьом…

— Ні, не вміє. Але він — дуже сильний фамільяр...