Розділ 23 - Випробування

Лерой

Я йшов по місту, як і сказав восьминіг. Чим далі я відходив від місця входу, тим більше мені здавалося, що щось тут не так. По ідеї, ми мали йти до центру міста, а він зазвичай знаходиться трохи вище, ніж все інше. Але я помітив, що навпаки, рівень місцевості потрохи знижується. Я навіть озирнувся, щоб підтвердити свій висновок. І справді, будинки, які я проходив п'ять хвилин тому знаходились вище, ніж я зараз.

- Все правильно, продовжуй іти вперед, - пролунало в моїй голові

Дуже дивно. І взагалі, чому я чую восьминога? Я ж ніколи не володів ментальною магією. Я маг-артефактор.

- Вона просто дрімала в тобі, - знову голос восьминога.

Справді? Якось не віриться.

- Вона передалась тобі від батька, - роз'яснив восьминіг.

А й справді. Батько маг-універсал, який давно практикує ментальну магію. Але мені вона ніяк не давалася, як батько не намагався мене їй навчити. Але все ж зараз я чую восьминога, значить я володію хоча б базовим рівнем ментальної магії.

Тим часом я дійшов до центру міста. А зрозумів я це, побачивши величезну кам'яну глибу, в якій був видовбаний прохід. Як я і думав, він вів вниз. Що, треба спуститися ще нижче? Наскільки ж ми глибоко під землею? І коли вже ця подорож скінчиться? Скільки пройшло часу з тих пір, як ми  телепортувалися з власного замку?

Я рухався вперед, незважаючи на різні думки, які то виникали в моєму мозку, то зникали. Спустившись по сходах, я побачив рівну поверхню. Може перепочити?

- Ні, рухайся вперед, вже скоро будеш на місці, - знову я почув восьминога.

І я продовжив рух вперед. Там знову були сходи вниз. Та скільки можна?! Я хочу вже спинитися і перепочити. Добре, ще трохи пройду. Але якщо через п'ять хвилин я не буду в потрібному місці, то спинюсь і перепочину.

Не пройшло і трьох хвилин, як я опинився в самому низу. Площа, яка відкрилася моєму погляду, була круглої форми. І від неї йшли проходи вгору, схожі на той, через який прийшов я.

Посеред площі була невеличка платформа, на якій щось стояло. Але що? Я був надто  далеко від неї, щоб розгледіти, що було на ній. Тоді я пішов до центру площі.

Чим ближче я підходив, тим виразніше бачив те, що є по центру, і дивувався все сильніше. На платформі нічого не було. Чому? Невже то була ілюзія? Але навіщо? Щоб я підійшов ближче? Я й так збирався підійти.

Коли я підійшов до платформи, в голові пролунало:

- Стань на платформу.

Вже нічому не дивуючись, я став там, де й просив восьминіг. І тут навколо мене виник бар'єр. Я озирнувся, але там теж був бар'єр. Значить це пастка? Мене тут заблокували?

І хто ж мене сюди привів? Восьминіг! Я потягнувся за пляшкою з ним. Мені потрібні були відповіді - що це за місце і нащо було мене сюди заманювати. Але витягнувши пляшку з кишені, я зрозумів, що вона пуста. Куди він дівся?! Де цей пройдисвіт?!

Як тільки я почав озиратись по сторонах, в голові пролунав вже знайомий голос:

- Вітаю. Ти дістався до цього місця, де пройде твоє фінальне випробування.

Що за випробування? Навіщо мені це? Я просто хотів якомога скоріше вибратись звідси. А в результаті - я невідомо де, мої супутники - теж. І я поняття не маю, як звідси вибратись. І взагалі, чому я?

- Ти єдиний, хто зміг дістатися сюди за тисячі років, - знову промовив цей голос у відповідь на мої думки.

Добре, я перший хто потрапив сюди. Але навіщо мені проходити якесь випробування?

- Ти ж хочеш вибратись звідси, - відповів голос на мої думки, і після того, як я осмислив сказане, він продовжив: - Це випробування не на фізичну силу, рефлекси чи інтуїцію, які ти продемонстрував в попередніх випробуваннях. Цього разу перед тобою буде вибір, чиє життя врятувати.

Які минулі випробування? Я ж наче нічого такого не проходив. Та й що це за вибір? В мене виникло недобре передчуття, що я знаю, чиї життя будуть поставлені на мапу.

Голос, знову підслухавший мої думки, промовив:

- Ти правий у своєму передчутті. Кожен із твоїх супутників потрапив у смертельну пастку. Ти можеш врятувати тільки одного з них. Кого ти вибереш?

Як тільки ці слова пролунали в моїй голові, переді мною виникло три зображення. На одному з них Офрен бився з павуками, в розмірах досягаючими йому по шию. Він спалював їх вогняними шарами, але павуки не закінчувалися. Я бачив, що його магія от-от пропаде.

На іншому батько йшов гірською стежкою, і на нього чекав обвал каміння. На останньому ж зображенні вчитель потрапив у печеру зі зміями.

- Я правильно розумію, що коли я оберу того, кого хочу врятувати, ти перенесеш його сюди? - спитав я, намагаючись ні про що не думати.

- Так, - пролунало в голові, і цей же голос додав: - У тебе не вийде всіх врятувати.

- Це ми ще подивимось, - майже про себе промовив я, і зробив вибір: - Витягай сюди Офрена.

В ту ж секунду всі зображення пропали, а поряд зі мною опинився мій брат. Я б хотів йому багато чого сказати, але часу не було, мені потрібно було врятувати інших. Я витяг з кишені амулет зв'язку і портальний також. Зв'язавшись з батьком, я сказав йому перенестись по моєму маячку. Далі я зробив те ж саме і з вчителем. Не пройшло і хвилини, як поряд зі мною стояли всі мої супутники.