Розділ 18 - Тікаючи від бурі

Лерой

Ми пересувалися за магічною ниттю майже годину. Якби не щити, виставлені вже не тільки батьком і магістром, а й мною з братом, нас усіх давно б збило з ніг, настільки сильний був вітер. А так ми, пересуваючись бігом по піску, наскільки це можливо швидко, поступово віддалялися від бурі, що насувалася.

Але похмуре передчуття прийдешньої біди все ще гризло мене. Спочатку я думав, що це пов'язано з бурею, але скоро усвідомив, що справа не в цьому. Мене тривожила майбутня сутичка з темною відьмою, і те, що в ній може постраждати не тільки мати, а й сестра. Клем точно не залишиться осторонь, коли справа стосується її підопічної. А темній простіше простого вирахувати, чиї ми діти. Якщо вона впізнала батька, то тепер знає хто ми. Адже поки переміщалися замком, зверталися до батька не за його ім'ям.

Крім того, темна стежила за тим, що відбувалося вдома в Клем. І навіть якщо спочатку не зрозуміла, ким ми приходимося Клем, то не могла не задатися питанням, чому два маги раптом прийшли в гості до відьми.

Загалом, готовий посперечатися, що якщо вона ще не знає, хто така Клем, то скоро дізнається. І тоді боюся навіть уявити, що на неї чекає, як і на матір. Якщо мислити логічно, вона може за допомогою Клем заманити в пастку як батька, так і матір.

Ці похмурі думки проносилися в голові, поки я біг слідом за братом. І ось, моя неуважність до навколишньої дійсності послужила мені погану службу. Я, не помітивши як, запнувся об якийсь камінь. Звідки він тут узявся? Ця думка ще дзвеніла в моїй голові, а я вже падав. Очікуючи удару об пісок, я згрупувався, але чомусь удару не було, а відчуття польоту все не відпускало.

Відкривши на мить прикриті очі, я зрозумів, що сталося. Я летів униз досить вузьким лазом. Як це сталося? Точно, я ж зачепив ногою камінь. Схоже, він відкрив якийсь старий лаз. Але куди він веде? І чи помітять те, що я кудись зник, мої супутники? Чи продовжать рухатися слідом за ниттю, тільки значно пізніше виявивши мою пропажу?

Я все ще летів кудись углиб? Наскільки ж глибокий тут лаз? Нарешті, через хвилину, мені вдалося трохи сповільнити падіння, загальмувавши ногами. Подивившись униз, щоб оцінити, чи довго мені ще падати, я зрозумів, що не дуже. Буквально метрів десять. Все ще трохи пригальмовуючи ногами, я продовжив падіння.

Коли до землі залишалося метра два-три стінки лазу розширилися, переходячи в досить простору печеру. Я вже не міг гальмувати ногами, тому знову зі зростаючою швидкістю став падати вниз. І ось настав момент удару. Я приготувався до нього, але все одно біль, що пронизав усе моє тіло, був досить сильним.

Я лежав менше хвилини, як звідкись зверху долетіли крики. Я впізнав голоси своїх супутників. Схоже, вони все ж помітили мою пропажу. І я знаю, кому мені за це дякувати. Це батько, який відмінно володіє ментальною магією, помітив моє зникнення.

Я наскільки міг голосно став кликати їх, сподіваючись, що вони все ж почують мої крики. Але чи то вони нічого не почули, чи то ще щось, але їхні голоси стали віддалятися. Я не міг не відчувати дедалі більшого відчаю при думці, що опинився в пастці без виходу, і допомоги чекати буде нізвідки.

Не знаю, чи то батько відчув мою паніку, все ж він не тільки думки читає, а й відчуває почуття живих істот, чи то хтось із моїх супутників щось виявив, але голоси стали трохи ближчими.

Я, не перестаючи кликати їх, озирався на всі боки. Потрібно ж мені знати, куди я потрапив. Це виявилася дуже простора печера, що переходила в наступну. Піднявшись і ледве-ледве шкандибаючи, я попрямував до тієї печери, що виднілася вдалині.

***

Офрен

Ми бігли від бурі, укрившись за щитами. Я йшов за батьком, який слідував за магістром Маттеушем, наставником Лероя. Мій брат біг за мною.

Але раптом батько зупинився і розвернувся назад. Окликнувши магістра, я з подивом дивився, як батько біжить назад. Щось сталося? Я хотів переглянутися з братом, як ми зазвичай робимо в різних незрозумілих ситуаціях, але виявилося, що його немає поблизу.

Де він? Куди і коли він зник? Невже буря наздогнала його, і забрала кудись у далечінь?

Всі ці питання поки так і залишалися без відповіді, змушуючи переживати за життя брата.

І тут мені спало на думку, що батько міг відчути зникнення брата, тому й побіг назад. Тоді потрібно йти за ним. Він точно приведе нас до Лероя.

І я кинувся бігом за батьком. Магістр, який також помітив відсутність Лероя, не відставав від мене.

Ми не пробігли й хвилини, як батько знову завмер. Що таке? Невже він більше не відчуває брата? Чи тут справа в чомусь іншому? Підійшовши до нього, я запитав:

- Батьку, ти відчуваєш Лероя?

Він не забарившись ні миті відповів:

- Так, він десь тут. Але де точно не можу зрозуміти.

Тоді я закричав, кличучи брата, сподіваючись, що він десь поблизу, і відізветься. Батько з магістром приєдналися до мене. Ми кликали його, ходячи практично колами, але відповіді так і не було. Тоді я в розпачі стукнув ногою об камінь, щоб хоч якось виплеснути весь накопичений негатив і переживання.

Я не очікував від цієї дії взагалі нічого, крім хіба що болю в нозі. Але коли раптово в піску відкрилася дірка, я в ошелешенні дивився на неї, не знаючи, що й сказати. Батько, вловивши мій змінившийся стан, подивився спочатку на мене, а потім простежив і за моїм поглядом. Також побачивши доволі незвичне для пустелі явище, він на кілька секунд застиг, але швидко оговтавшись від шоку, він підійшов і зазирнув всередину діри.