Розділ 17 - Висновки про минуле і теперішнє

Лерой

Єдиний, хто ніяк не відреагував на батькову історію, був магістр. Він що, знав?!

Той, про кого я зараз подумав, усе ж дещо сказав:

- Радий, що ти нарешті ще комусь розповів свою історію. Але як це нам зараз допоможе?

Усе ж таки я мав рацію у своєму припущенні, магістр вже знав цю історію. Чому ніхто з них раніше не розповів нам усе? Пару секунд подумавши про це, я зрозумів причину - батько був не в захваті від цієї історії, навіть радше соромився її. Ну і, напевно, попросив магістра нікому про неї не розповідати.

Поки я вирував у своїх думках, батько заперечив магістру:

- Інформація – головний чинник успіху. Якщо вчасно її отримати, можна навіть поразку обернути на виграш.

Учитель певною мірою погодився, але продовжив наполягати на своєму:

- Згоден. Але що в нашому випадку дає знання про закохану дівчину з твого минулого? Як вона пов'язана зі мною і моїм замком?

Батько, зазвичай не особливо багатослівний, відповів вельми розгорнуто:

- Дуже просто. Після нашої ймовірної загибелі вона остаточно стала темною відьмою. Я здогадувався про це, але жодних підтверджень своїм висновкам не отримував, принаймні до сьогодні. Вона одразу ж зникла, коли дізналася про трагедію.

- Ти думаєш, що вона та сама темна відьма, яка надіслала листа Іженії? - поділився я своїм припущенням.

Батько знову відповів досить розгорнуто:

- Так, це вона. До інсценування загибелі твоя мати дружила з Філоменою, матір'ю Іженії. Після вона продовжила з нею дружити, але потай від усіх. Камілла не могла не знати про їхню дружбу, і оскільки дістатися до вашої матері вже не могла, вирішила винищити її найближчу подругу і весь її рід.

Магістр Маттеуш знову долучився до дискусії, засумнівавшись в особі відьми, що атакувала нас:

- Добре. Але чому ти так впевнений, що сьогодні ми зустрілися саме з Каміллою?

Батько без тіні сумніву вимовив:

- Я впізнав її, вона мала майже такий самий вигляд, як у моїй юності, тільки зараз була ще молодшою. Спочатку я навіть не зрозумів, чому вона здається такою знайомою, але коли вона послала в нас смертельні закляття, я пригадав, звідки її знаю.

- Ти не міг помилитися? Усе ж ті події - давнє минуле, - цього разу запитав Офрен.

Батько, на довершення навів ще один аргумент:

- Ні, я не помиляюся. Крім зовнішності я під час сутички зміг зчитати її думки. Це не думки звичайної істоти, тільки темні відьми мислять настільки жорстоко й нещадно.

- Добре. Вона темна відьма з твого минулого. Але що вона робила в моєму замку? - запитав учитель, знову повернувшись до теми, що його цікавила.

- Ти останнім часом не помічав пропажу деяких цінних артефактів? Може зілля? - відповів питанням на питання батько.

- Так, були такі випадки, - зізнався магістр, і продовжив: - Саме через це довелося ставити захист по всьому замку. Ти думаєш, це вона?

- Впевнений в цьому, - пролунало від батька, і він продовжив: - У її думках я вловив злість під час зникнення артефактів і зілля з твоєї лабораторії.

- До речі, магістре, а куди ви їх поділи? - запитав я, майже одночасно зі своїм братом. Мабуть, це питання цікавило не тільки мене.

Дуже задоволений собою магістр повідав нам цей секрет:

- У просторову кишеню. Моя остання розробка. Це щось схоже з іншими вимірами, куди відьми вміють відкривати шлях.

Я не міг не радіти за вчителя. Він не тільки видатний артефактор, а й чудовий зіллєвар. Багато його експериментів приводили до видатних відкриттів як в артефакторіці, так і в зіллєварінні, згодом стаючи незамінними атрибутами всіх поважаючих себе магів. Думаю, і цього разу його відкриття підуть усім на користь.

Поки я стояв і радів за вчителя, в Офрена все ж виникло запитання:

- Тату, вона впізнала тебе?

Батько задумався, але через якийсь час від нього пролунало:

- Складно відповісти. Можливо і так. Я відчував, як перед стрибком у портал нагадав їй когось. Але чи згадає вона мене, я не знаю.

Офрен озвучив свою думку:

- Потрібно відштовхуватися від найгіршого сценарію, тобто що вона впізнала тебе. Тоді ми будемо готові і до інших варіантів розвитку подій. Як думаєш, що вона тепер зробить?

Батько, який до цього стояв анітрохи не тривожачись, раптом насторожився і навіть здригнувся. Що таке проноситься в нього в голові? Я не міг не стривожитися, дивлячись на стан батька.

- Фредеріку, ти думаєш, вона знову почне полювання на тебе і Лаверну? - припустив магістр Маттеуш.

Батько, вирвавшись зі своїх похмурих думок, відповів приглушеним голосом:

- Упевнений у цьому. І якщо я потрібен темній живим, то що вона зробить із моєю дружиною, якщо їй вдасться дістатися до неї і мене - ось що жахає.

- Тоді потрібно не дозволити їй дістатися до мами, - впевнено сказав Офрен, і я мовчки кивнув, погоджуючись зі словами брата.