Розділ 13 - Потаємне перестає бути таємницею

Ейден

Після того, як Лаверна пішла неспішне обговорення перетекло в мозковий штурм, усі намагалися збагнути, з якого боку підійти до пошуків союзників, які блокують магію.

Проблема полягала в тому, що з певної дистанції магія перестане працювати, і доведеться шукати союзників без її застосування. Зрештою вирішили, що скористаємося одним із пошукових артефактів Лероя. Тільки спочатку він має скоригувати його параметри під умови нашого пошуку, і взагалі, принести його зі своєї схованки.

Допомогти йому з переходом зголосився Офрен, досвідчений маг-портальщик. Вони вже прямували до порталу, коли я помітив невидиму для інших мітку на Офрені. Одразу ж кинувшись навперейми, я перегородив їм шлях до порталу. Вони спробували обійти мене, але я вискалився і не пустив їх. Портал вже закрився, а всі присутні все ще переглядалися між собою, намагаючись зрозуміти, що ж на мене найшло, що я нікуди не пускаю Офрена з Лероєм.

Нарешті Фредерік підійшов до мене, і поклавши руку мені на морду, він заплющив очі. Тільки в той момент я зрозумів, що він володіє ментальними здібностями, але не особливо сильними, інакше йому не довелося б використовувати фізичний контакт.

Побачивши в мене в голові думки про мітку, він озвучив причину моєї дивної для оточуючих поведінки.

Трохи задумавшись, він запитав у мене, чи не бачу я ще на комусь якісь мітки. Уважно придивившись до кожного з присутніх, я помітив ще одну мітку, цього разу на Клементині. Я мотнув головою в її бік, усі одразу зрозуміли, що і на ній стоїть мітка. Вона ж і сказала:

- Це може бути мітка тільки від темної відьми. І я, і Офрен контактували з її магією, намагаючись за дорогими Пролену речами знайти його. Нас сильно зачепило віддачею, мабуть, у цей момент на нас і поставили мітки. Як будемо їх позбуватися?

Фредерік як найстарший і найдосвідченіший із присутніх тут магів, висловив свої думки:

- Гадаю, що повністю знімати мітки не можна, інакше темна насторожиться, і почне шукати можливість знову вас позначити. І не варто забувати її мстивість, хитрість і підступність, наступного разу ми можемо і не виявити міток. Тож найкращим рішенням я вважаю, якщо ми перенесемо мітки на інші живі об'єкти, наприклад, на якихось звіряток, на кшталт кроликів, хом'ячків або черепах. У мене в лабораторії якраз є парочка таких.

Подумавши, всі оцінили ідею як вельми перспективну, і взялися за її втілення.

Спустившись у лабораторію господаря замку, що розташована на підземному поверсі, я з напругою і допитливістю спостерігав за ритуалом. Але попри мої перестороги все пройшло гладко, мітки з Офрена і Клементини перейшли на хом'ячка і кролицю.

Після завершення ритуалу всі розійшлися у своїх справах, домовившись зібратися у великому залі за дві години. Я розумів, що кожен готуватиметься до походу по-своєму. Лерой візьме з собою ті артефакти, які вважатиме корисними в нашій справі. Офрен, як і Фредерік, прихопить те, що вважатиме за необхідне, зі своїх сховищ. А ось що зараз зібралася робити Клементина, для мене загадка, тому піду-но я за нею.

Я йшов за своєю відьмою коридорами замку вже хвилин десять, коли вона зникла за черговим кутом. Але замість того, щоб іти далі, вона стояла, повернувшись обличчям до мене. Схоже, вона все ж помітила, що я йду за нею, хоча я особливо й не ховався.

Вона не просто чекала на мене, я помітив на її обличчі радісний вираз. Вона все ж вирішила вгамувати свою допитливість, заманивши мене за собою в абсолютно безлюдне місце. З важким зітханням я завмер перед нею, майже з приреченістю подивившись їй в очі. Схоже, більше тікати від цієї розмови не вийде, вона серйозно налаштована з'ясувати моє минуле.

Зрозумівши, що я визнаю поразку в цьому питанні, Клементина попросила:

- Прийми, будь ласка, людську форму. Так зручніше буде розмовляти.

Я без зволікання змінив іпостась. Це навіть не потребувало зусиль з мого боку. Магія, накладена під час мого примусового перетворення на фамільяра, при словах моєї обраниці миттю змінила мою форму.

Клементина, щойно побачила, що я прийняв людську подобу, розвернулася і поманила мене пальчиком за собою. Йти довелося не довго, буквально п'ять кроків, і ми опинилися біля одних із дверей. Клементина поклала долоню на їх поверхню, і за кілька секунд двері засвітилися золотистим світлом, після чого начебто зникли.

Схопивши мене за руку, відьма провела мене через дверний отвір, після чого відпустила мою руку. Ми опинилися в чиїхось покоях. З того, з якою впевненістю Клементина пройшла до однієї з шухляд, і, порившись там, дістала якісь речі, я зрозумів, що це її покої. Вона кинула ці речі в мій бік, сказавши, щоб я накинув це на себе. Потім же вона пройшла до робочого столу і сіла за нього.

Я кілька секунд розглядав те, що кинула мені відьма, після чого, хмикнувши, накинув на себе балахон. Озирнувшись і знайшовши очима стілець, я переніс його ближче до столу і сів на нього. Мені не хотілося стояти, коли моя відьма сиділа за столом. Це викликало погані асоціації, наче я знову повернувся в дитинство, і мене вичитують дорослі. Я більше не дитина, і подібного по відношенню до себе допускати не маю наміру.

Ми якийсь час переглядалися, але ось Клементина перша не витримала, розірвавши тишу своїм голосом:

- Ну що? Ти нарешті розкажеш мені, як став фамільяром Іженії?