Частина 39. Шайнаре, чорт забирай

Взявши з рюкзака браслет, я відкрила вхідні повідомлення. Зв'язок тут був поганий, але я після прибуття налаштувала з'єднання і могла отримувати повідомлення від друзів. Мені писав Хамід та Елар, які теж відчули що я померла. Віктор відправив інформацію по завданням, а Рексар був незадоволений, що я зникла. Швидко відповівши всім що я в порядку і нема про що турбуватися, я почула як в кімнату увійшов Ілар з тацею в руках.

— Я приніс тобі їжу. - він сів поруч на ліжко.

— Я не голодна. - буркнула я, ховаючи браслет зв'язку в рюкзак.

— Кіро, ти не їла чотири дні. – суворо сказав принц.

— Я не хочу їсти. - я склала руки на грудях і глянула на Ілара.

— Це мій наказ. І ти, як моя гостя, мусиш йому підкоритися. - він посміхнувся.

— Я не підкоряюся наказам. - я відкинула волосся назад.

— Тоді я вживу заходи, щоб змусити тебе підкоритися. - він відставив піднос убік.

— Це ж які? - я трохи відповзла від нього по ліжку.

— Уууу, заборонені та жорстокі. - принц присунувся ближче.

Я ще трохи відсунулася і мало не впала з іншого краю ліжка, але Ілар схопив мене за ногу і затяг на ліжко, притиснувши своїм тілом.

— Тепер слухатимешся? - посміхаючись, спитав чоловік, нахилившись до мого обличчя.

— Ще чого! - я спробувала вирватися, але марно.

— А так? - він нахилився і ніжно поцілував мене, на що я спочатку відповіла, а потім вкусила його за губу. - А ти ж! Ну все! - Ілар одним сильним рухом навалився на мене і почав лоскотати.

— Гей! Та я тебе спопелю! - обурилася я, вириваючись, але принц не зупинявся.

— Обов'язково! - засміявся чоловік і відпустив мене. - Але спочатку ти маєш поїсти!

Я вирвалася і сіла на ліжку, невдоволено пихкаючи і дивлячись на принца, що переможно посміхався. Взявши тарілку я невдоволено почала їсти.

— Так то краще. - усміхнувся принц і сів поруч.

— Ще хоч слово і я викину тебе з вікна. - буркнула я, на що Ілар примирливо підняв руки і далі сидів поруч мовчки. - Ти маєш знайти собі іншу наречену.

— Я на них не одружуся. – холодно відповів Ілар. - Я вже відмовив їм раніше, але вони не залишали спроб зблизитися..

— Я говорю не про цих дівчат. – я похитала головою і відставила порожню тарілку. - Я не вийду за тебе і не народжу тобі дітей.

— Кіра .. - почав Ілар, але я його перебила.

— Я буду вдячна, якщо ти залишишся мені другом. Але не губи свій рід через закоханість у мене. - серйозно сказала я, глянувши йому у вічі.

— Призначення вибирає шайнаре Чистим, а не вони самі. - серйозно сказав Ілар, встаючи і забираючи тацю з ліжка. - Відпочивай. Великий Вчитель зайде до тебе за годину. - принц вийшов із моїх покоїв і за ним зачинилися двері, але я помітила варту перед дверима.

Я закотила очі і лягла на ліжко. Щастить же мені на моїх шайнаре... Може час зібрати гарем? Ні, вони між собою точно не порозуміються. Я уявила як Елар, Хамід та Ілар сидять у піжамах на великому ліжку і б'ються подушками, і голосно засміялася.

"Це було неввічливо" - почула я в голові роздратований голос Хаміда і різко сіла на ліжку.

"Гарем вона вирішила влаштувати... Та я тебе на ланцюг посаджу.." - погрозливо сказав Елар.

"Так, вона зараз зі мною. Тож я сам подбаю про її фантазії." - почувся голос Ілара в моїй голові.

"Пиздець." – тихо сказала я. - "Це що, колективний зідзвон..?!"

"Взагалі то ти сама нас покликала, мала. Думками про свій "гарем"." – Елар прогарчав останнє слово і я швидко поставила блок на своїй свідомості.

Чорт! От же ж... Шайнаре! Це слово стало вже майже лайкою для мене.