Частина 33. Перевірка

Король підвівся з трону й уважно оглянув мене.

— Якщо ти справді та, ким називаєшся - іди за мною. Але якщо ні – ти помреш на місці. - серйозно сказав мені король і його очі спалахнули блакитним вогнем.

Я кивнула і підійшла ближче, як раптом варта вийшла з трансу і метнулася до мене, але король жестом вказав їх зупинитися. Пройшовши за королем у двері, що знаходяться за тронною залою, ми піднялися довгими скляними сходами на самий верх вежі і опинилися у великій купольній залі, з вікон якої відкривався вид на все місто.

Посеред зали стояв круглий стіл, на якому виставлені по колу такі ж чаші, як я бачила у затопленому місті. В одній із чаш горів синій вогонь. у другій лежали скляні кульки, на дні третьої чаші простягався густий туман, між яким проскакували блискавки, у четвертій росло дерево, а в п'ятій була налита вода.

Обійшовши стіл по колу, я глянула на короля.

— Ви не представилися. - коротко підмітила я.

— Так, і справді не місцева. - з усмішкою сказав король. - Моє ім'я Ісидор, син Апела. Я король і охоронець Гідр у цьому світі.

— Добре, Ісидоре. Що я маю зробити? - запитала я, як у зал увійшла дівчина. Вона була одягнена в сяючу сукню і її руки були вкриті дрібною лускою, яка блищала наче перли.

— Це моя дружина, королева Іола. Вона буде присутня під час випробування. - з усмішкою сказав король, дивлячись на дружину.

Я ввічливо вклонилася, на що дівчина відповіла мені таким же ввічливим кивком та милою посмішкою.

— І в чому полягає випробування? - зацікавлено запитала я.

— Ти маєш показати свою силу на кожній чаші древніх. Якщо ти цього не зробиш – на тебе чекає смерть. – серйозно відповів король Ісидор.

— Ммм, люблю конкурси. - з усмішкою відповіла я і підійшла до чаші з вогнем.

Вогонь мене завжди приваблював, хоч і навівав неприємні спогади. Доторкнувшись до синього полум'я воно зреагувало так само, як і те, що я знайшла в стародавньому селищі під водою. Полоскотавши мою руку полум'я перетекло на моє плече, обвилося навколо руки і повернулося назад у чашу. Після цього з чаші вирвався промінь світла, що полинув до скляної кулі під стелею.

— Я щось зламала? - невпевнено запитала я.

— Продовжуй. - коротко сказав король, уважно спостерігаючи за мною і не відповівши на моє запитання.

Я підійшла до чаші зі скляними кульками. Взявши один із них в руку я задумалася, що з ними взагалі робити. Розбити силою банші? Ще б це скляне місто не розколоти.

Я направила вузький промінь крику банші на високій частоті прямо на скляну кульку, але на мій подив вона не тріснула. Усередині кульки з'явився темний серпанок і, коли я поклала його до решти куль, ті теж вкрилися серпанком. Сяючий промінь вирвався і з другої чаші.

Пройшовши до чаші з туманом і блискавками, я зупинилася.

— Чорт, сподіваюся цього разу все пройде легше… - пробурмотіла я.

— Цього разу? - голосно спитав король.

— Ага. – я кивнула. - Востаннє я померла, коли використовувала сили кіцуне.

Король із королевою переглянулися, а я тим часом зібралася з силами і простягла руку в туман.

Спочатку, нічого не відчувши, я здивувалася, але потім відчула поколювання в пальцях. Поглянувши на свою руку я помітила, що моя аура стала видимою фізично і моя рука була покрита вогненним серпанком в образі великої кігтистої лапи. Забравши руку туман став вогняним і з нього вирвався такий самий стовп світла, як із попередніх. Я обтрусила руку і іскри між пальцями зникли. Полегшено видихнувши, я підійшла до наступної чаші.

Дерево було знайоме і його запах, здавалося, навівав спогади.

— Це паросток Йєнардину. - прошепотіла я, глибоко вдихнувши.

— Ти там виросла? - запитала королева.

— Так. Я там народилася та померла вперше. - відповіла я і змахнувши сльозинку з ока доторкнулася до кори дерева.

Весь зал перетворився на ліс. На мій ліс. Такий рідний та знайомий. Озирнувшись, я підійшла до найближчого дерева і притулилася до нього чолом. Не помітивши, як звернулася у вовка я погладила кору дерева та листя на ньому. За мить марення розчинилося в повітрі і я важко зітхнула.

— Давайте закінчувати. - тихо сказала я і підійшла до чаші з водою.

Набравши воду в долоню вона ввібралася в мою руку і розтеклася по тілу. Через секунду я була у вигляді гідри.

— Це все? - запитала я, повернувши воду з долоні назад в чашу.

— Так. Приношу вибачення, Кіро. Первородні не приходили до нашого поселення тисячі років. - Король опустився на одне коліно, а королева присіла в реверансі. - Ми вітаємо тебе, та що несе світло, в обителі Гідр.

Після його слів із п'ятої чаші з водою також з'явився стовп світла, який увійшов у скляну кулю під стелею. Куля злетіла вгору і висвітлила яскравим світлом все місто.

— Так, прошу, залишимо придворний етикет. Я колін не схиляю і не прошу цього від інших. - я підійшла до короля і, взявши його за руку, поставила на ноги. - А це так і має бути? - я вказала на сяючу кулю над вежею.

— Так. Це знамення що Первородний у місті. - ввічливо відповів король.

— Цікаво .. - я задумалася, дивлячись на кулю.

— Чим ми можемо тобі допомогти, Кіро Первородна? - запитала королева Іола.

— Просто Кіра, будь ласка. - я м'яко посміхнулася їй. - Я хочу пізнати сили Гідри та навчитися. Всі знання про Гідр загублені і на поверхні неможливо щось дізнатися.

— Ми зникли для світу безліч століть тому, коли почалося знищення видів. – відповів Ісидор.

— І про це я теж хотіла б дізнатися більше. - відповіла я. - Чи можу я залишитися у вашому місті на якийсь час?

— Звичайно! Це буде для нас за честь! – відповіла Іола.

— Дякую. - я вічливо кивнула.

— Чи можу я дізнатися, скільки тобі років? - Запитав король Ісидор. - Ти виглядаєш…

— Як дитина? – я посміхнулася. - Мені більше тисячі років. А моя зовнішність, на жаль чи щастя, застигла у віці моєї першої смерті сімнадцять років від народження.